§ 10.4. Радіонукліди і політики

Якщо фізики досить повно оприлюднили дані про перебіг процесів в активній зоні реактора, то інформація про масштаби вибуху і характер забруднення довкілля була (почасти й залишається) дуже далекою від точної. Це пов'язано з бажанням всіх рівнів влади в СРСР будь-що приховати вже попередні дані про можливі наслідки радіонуклідного забруднення. Не треба також забувати, що в багатьох аспектах унікальність катастрофи, відсутність точних вимірювань стану залишків реактора і розподілу радіонуклідів призводили до грубих помилок у діях людей, яких важко запідозрити у зловмисних намірах.

Погляньмо на карту щільності забруднення цезієм-137 (див. рис. 34). Тепер очевидно, що у визначенні зони відселення застосування циркуля замість здійснення вимірювань на чималій території було помилкою. Наслідком стала непотрібна витрата коштів на відселення людей з порівняно чистих місць, тоді як інші втрачали здоров'я. Минули роки, доки життя примусило повторити відселення не за «циркульними даними», а на основі точних вимірювань рівня забруднення і складу радіонуклідів.

Тепер ясно, що і «бомбардування» залишків реактора було непотрібним і навіть шкідливим. Ті, хто віддавав наказ про такі дії, боялися, що в розплаві матеріалів активної зони метали розділяться за густиною. Тоді плутоній міг би утворити так звану критичну масу. Новий вибух передбачався такої сили, що розкришив би три вцілілі реактори, перетворивши в непридатну для життя зону половину території Східної Європи.

Для запобігання початку ланцюгової реакції скинули 40 т карбіду бору, для припинення горіння графіту — 800 т доломіту. Одночасно насипали 1800 т піску і глини, сподіваючись запломбувати жерло реактора. Нарешті додали ще «на всяк випадок» 2400 т свинцю. Зависаючи над реактором у густому стовпі радіонуклідної пари і газів, пілоти дуже опромінювалися. Як відомо, дехто з них помер від променевої хвороби.

А тепер погляньмо на графік (рис. 40) обсягу викиду радіонуклідів із залишків реактора (дані зі звіту СРСР для МАГАТЕ). Хоч вони й неточні (в бік зменшення), та збільшення викидів у кілька разів після початку роботи вертольотів — незаперечний факт. Причин кілька: падіння мішків піднімало хмари радіоактивного пилу з відкритої підлоги реакторного залу; часткове звуження шляху виходу газів з реактора так сильно підвищило в ньому температуру, що почали випаровуватися навіть радіонукліди металів з дуже високою точкою плавлення; горіння графіту припинилося лише тоді, коли не стало чому горіти. Бомбардування інертними матеріалами й не могло його припинити. Жодних позитивних наслідків воно не дало.

Найбільшої шкоди здоров'ю людей завдала майже цілковита бездіяльність керівників, службові обов'язки яких полягали в захисті населення в екстремальних умовах. Без дозволу Москви, на зв'язок з якою було витрачено багато годин, «батьки» ЧАЕС і ядерного міста Прип'ять побоялися і попередити людей про небезпеку, і розпочати евакуацію негайно.

Як перший викид, так і наступні йшли в західному напрямку, частково посипаючи Прип'ять і околиці. Як свідчать дані табл. 35, найсильніше опромінення спричинюють радіонукліди з малим періодом піврозпаду, леткі, що легко проникають у легені чи крізь шкіру. Відомо, що вберегти населення від впливу радіойоду можна було швидко й ефективно, використавши таблетки з препаратом нерадіоактивного ізотопу. Заповнивши щитовидну залозу, нешкідливий йод блокував би накопичення радіонуклідів у цій чутливій і важливій залозі. Керівники міста Прип'яті, як і Києва, нічого не зробили, пізніше виправдовуючись небажанням «поширювати паніку». «Йодний захист» був застосований лише за межами України та СРСР: у Польщі, Швеції, Німеччині та в інших країнах.

Рис. 40. Офіційні (занижені) дані про еволюцію та обсяг викидів радіонуклідів з пошкодженого реактора ЧАЕС

Свідки розповідають, що підлітки цілу суботу 26 квітня намагалися наблизитися до місця події. Більшість, не здогадуючись про небезпеку, обирали віадук з дуже високим забрудненням, бо на нього лягла радіонуклідна смуга першого викиду. За лічені хвилини вони набирали дози в кілька бер. Серйозні опіки ніг від β-опромінення отримали ті мешканці Прип'яті, хто провів день на приміських городах.

Та досить цих прикладів. Ми переконані, що нормальне і чітке попередження населення про екологічну ситуацію у зв'язку з нещастям на ЧАЕС не спровокувало б ні бунтів, ні паніки. Воно вберегло б тисячі людей від десятків зайвих бер, сотні тисяч — від дози в кілька бер.

Вся інформація про рівні забруднення була суворо засекречена, а чесних фахівців, які насмілювалися висловлювати її частину для захисту населення, звільняли з роботи. Фахівців карали також за спроби допомогти знайомим виготовити прилади для вимірювання потужності радіаційного фону.

Всі статті і повідомлення повинні були спочатку «рецензуватися» московськими представниками ядерного відомства імперії. Наслідком цієї цензури було зникнення всіх фактичних даних про ізотопний склад забруднення, активність води та їжі. Допустимі рівні негайно були «уточнені» до такого надвисокого значення (для деяких радіонуклідів «допустимі» рівні збільшили не в десятки — в сотні разів!), що наявні вода і молоко майже всюди стали «придатними для використання».

Офіційні джерела інформації Радянського Союзу у 1986 р. багато писали лише про «героїчну» роботу урядових комісій та про будову укриття над залишками зруйнованого реактора. Рекомендації для населення зводилися до заспокійливих тверджень і банальних загальногігієнічних порад. Керівники СРСР зробили все можливе для дезінформації населення. Не пропускаючи жодної нагоди похвалитися досягненнями в космосі, вони так і не дозволили налагодити випуск і продаж приладів для вимірювання радіаційного фону.

Кілька років тривала боротьба прихильників правди з тими, хто волів зберегти в таємниці все, що було виміряно і визначено. Останні відступали «з боями», неохоче розлучаючись лише з частиною інформації. Наприклад, оприлюднені карти забруднень порівняно детальні лише для такого «помірного» за шкідливістю радіонукліду, як цезій-137. Значно менше доступних для всіх громадян даних про «зліших» — стронцій-90 й ізотопи плутонію. Майже нічого не було сказано про десяток радіонуклідів з періодами піврозпаду кілька тижнів і місяців, хоч саме вони певний час були найшкідливішими.

Ядерні відомства Радянського Союзу знайшли собі чимало друзів за кордоном. Йдеться, як правило, про осіб, що безпосередньо пов'язані з ядерною енергетикою чи з ядерною промисловістю. На нашу думку, не завжди порядною і чесною була позиція МАГATE, яке жодного разу не висловило ані найменшого сумніву ні стосовно даних, що їх подавав СРСР, ні щодо правильності дій М. Горбачова і радянського уряду. Експерти МАГATE покірно відвідували лише визначені для них наперед села, підтверджуючи, що там «чисто», майже як на курортах. Керівники МАГАТЕ, не заперечуючи колосальних масштабів радіонуклідного забруднення, щоразу не забували наголосити на тому, що без ядерних електростанцій не подолати світової енергетичної кризи і проблеми перегрівання атмосфери.

До повного розвалу СРСР ядерні відомства встигли так-сяк присипати пісочком найзабрудненіші плями навколо ЧАЕС, дезактивувати приміщення станції, переселити її працівників на другий берег Дніпра у новозбудоване містечко Славутич. Та особливо вони пишалися тим, що з колосальними витратами й опроміненням десятків тисяч ліквідаторів (особи, які справді чималий час працювали у небезпечній зоні. Не сплутайте їх з «ліквідаторами», які на 2—3 години наближалися до залишків реактора на відстань 20—30 км) спорудили «саркофаг» — дірчасте укриття над залишками реактора.

Збоку воно справляє враження моці й непроникності, бо висота перевищує 60 метрів, а стіни здалеку видаються без щілин. Насправді виділення всередині руїн блоку енергії розпаду радіонуклідів (спочатку — кілька тисяч кіловат) за відсутності якихось підготовлених систем охолодження змусило лишити в ньому чимало отворів для вентиляції (їх загальна площа перевищує тисячу квадратних метрів).

Отже, збудоване укриття є тимчасовим. Фахівці вважають, що тепер виділення теплоти із залишків реактора зменшилося достатньо для початку будівництва герметичного «саркофагу-2», що унеможливить виділення радіонуклідів з руїн. Як відомо, проведений у 1992—1993 pp. міжнародний конкурс проектів дав змогу обрати вдалий варіант, але кошти і час його здійснення лишаються невизначеними. Й досі нового укриття над зруйнованим блоком немає, хоч ЧАЕС, на вимогу потенційних зарубіжних інвесторів, цілковито зупинена.

X

Вхід

Завантажую...