Канарки, чайки, мідії, дафнії, лишайники, бджоли, коти... Що може бути спільного у таких різних істот? Всі вони — живі індикатори, що попереджають людину про небезпеку.

Американські палеонтологи пов'язали силу статевого добору з імовірністю вимирання виду: у видів з максимальним диморфізмом вона на порядок вище, ніж у видів з мінімальними міжстатевими відмінностями. Це узгоджується з припущенням про те, що статевий добір може прискорювати вимирання видів, стимулюючи розвиток громіздких, «дорогих» адаптацій, що підвищують конкурентоспроможність в боротьбі за статевих партнерів ціною зниження пристосованості до змін середовища.

Ноги тварин представлені дивовижним розмаїттям форм і оснащені вражаючим арсеналом вузькоспеціалізованих адаптацій. Хтось має міцні кігті, щоб рити тунелі у цупкій землі, а хтось — гострі, загнуті пазурі, щоб полювати на прудку здобич. Ноги допомагають підкорювати вертикальні поверхні та перемагати у сутичках. Незалежно від їх застосування, ноги тварин можуть бути абсолютно химерними. Ось деякі з найбільш інтригуючих прикладів.

Палеонтологи відкрили нове джерело інформації про еволюцію лускокрилих — ізольовані крилові луски, що збереглись у товщі осадових порід. Знайдені в бурових кернах, що відносяться до межі тріасового і юрського періодів, луски хоботкових метеликів продовжують палеонтологічний літопис цієї групи приблизно на 70 млн років і доводять, що лускокрилі мали хоботки задовго до появи квіткових рослин.