Антропоцен: епоха людини

Антропоцен: епоха людини

В Національному музеї природознавства у Вашингтоні зникли майже всі динозаври. Зал викопних знахідок спорожнів, а на його стінах можна побачити лише тінь палеобіолога Скотта Вінга, коли той блукає схожим на печеру приміщенням. Вінг входить до групи вчених, які здійснюють радикальний, вартістю 45 мільйонів американських доларів редизайн виставкової площі — частини Смітсонівського інституту. Коли це місце відкриється знову у 2019 році, зал вже не просто повертатиме у далеке минуле Землі. Поряд зі звичними демонстраціями тираннозаврів і трицератопсів з’явиться нова секція, яка покаже відвідувачам вид, котрий сьогодні домінує на планеті.

«Ми хочемо допомогти людям уявити свою роль у світі, яка може виявитись важливішою, ніж багатьом здається», — говорить Вінг.

Провокаційна виставка зосередиться на антропоцені — зрізі історії Землі, за якого людство стало великою геологічною силою. Лише завдяки гірництву люди перемістили більше відкладень, ніж всі річки світу разом узяті. До того ж, Homo sapiens нагрівають планету, підвищують рівень моря, руйнують озоновий шар і підкислюють океани.

Враховуючи масштаби цих змін, багато дослідників вважають, що антропоцен представляє нову категорію геологічного часу. Концепція набирає обертів, особливо в останні кілька років — і не лише серед вчених-геологів. Терміном користуються археологи, історики і навіть вчені, які займаються гендерними дослідженнями; музеї по всьому світу виставляють твори мистецтва, натхненні антропоценом; охоче підхоплюють ідею ЗМІ. «Ласкаво просимо до антропоцену», — пише The Economist у 2011 році.

Привітання було трохи передчасним. Хоча термін у тренді, антропоцен — це все ще аморфне поняття, неофіційна назва, досі не прийнята як частина шкали геологічного часу. Але скоро все може змінитись. Наразі комітет дослідників обговорює, чи варто класифікувати антропоцен як офіційну геологічну одиницю, і яку точку у часі слід вважати його початком.

Критики побоюються, що важливі аргументи проти цієї пропозиції не будуть почуті через народний ентузіазм, частково підживлений екологічно налаштованими дослідниками, які хочуть показати, наскільки руйнівною силою стали люди. Деяких прихильників ідеї антропоцену можна навіть порівняти з фанатиками. «Тут є щось спільне із деякими релігійними групами, які вкрай захоплені своєю релігією — до такої міри, що вони думають, ніби всі, хто не сповідує їх релігію — це свого роду варвари», — говорить геолог, який попросив не називати його імені.

Дебати пролили світло на, зазвичай, непомітний процес, за допомогою якого геологи сегментують 4,5 мільярдів років історії Землі. Як правило, рішення про геохронологічну шкалу робляться виключно на підставах стратиграфії — свідченнях, що містяться в шарах гірських порід, океанічних осадів, крижаних кернів та інших геологічних відкладень. Але питання про антропоцен «на порядок складніше, ніж стратиграфія», — говорить Ян Заласіуікс, геолог з Лестерського університету у Великобританії та голова Робочої групи з антропоцену, яка оцінює це питання на Міжнародній комісії зі стратиграфії (International Commission on Stratigraphy, ICS).

Висічено у камені

Для геологів хронологічна шкала історії Землі конкурує з періодичною таблицею з точки зору наукової значущості. Знадобились століття кропіткої стратиграфічної роботи — співставлення основних гірських порід по всьому світу і розміщення їх в порядку формування, — щоб створити організаційний кістяк, на якому тримаються всі дослідження минулого планети. «На мій погляд, геохронологічна шкала — одне з найбільших досягнень людства», — говорить Майкл Уокер, вчений з четвертинного періоду в Університеті Уельсу Трініті Сент-Девід.

Робота Уокера стосується вершини хронологічної шкали. Він очолив групу вчених, яка допомогла визначити найостаннішу одиницю геологічного часу, епоху голоцену, яка почалась близько 11 700 років тому.

Рішення оформити голоцен у 2008 році було однією з найостанніших великих дій з боку ICS, яка спостерігає за хронологічною шкалою. Комісія сегментувала історію Землі на серію вкладених блоків, на зразок років, місяців і днів календаря. У геологічному часі 66 мільйонів років після загибелі динозаврів відомі як кайнозойська ера. В ній четвертинний період займає минулі 2,58 мільйонів років — за цей час Земля циклічно входила та виходила з льодовикових періодів. Більша частина четвертинного періоду припадає на епоху плейстоцену, натомість голоцен обіймає лише тонке пасмо часу з моменту закінчення останнього льодовикового періоду.

Коли Уокер з колегами визначали початок голоцену, вони повинні були обрати точку в історії планети, яка б допомогла розмежувати епохи. Більшість геологічних блоків визначаються за конкретними змінами, зафіксованими в гірських породах — часто це перша поява поширеної копалини. Але голоцен, геологічно кажучи, настільки молодий, що робить можливим надзвичайний рівень точності. Уокер та його колеги вибрали кліматичні зміни — кінець фінального похолодання останнього льодовикового періоду — і визначили хімічну сигнатуру цього потепління на глибині 1 492,45 метрів в керні льоду, пробуреному неподалік від центру Гренландії. Схожі відбитки потепління можна побачити в озерних і морських відкладеннях по всьому світу, що дозволяє геологам точно визначити початок голоцену.

Тільки ICS затвердила своє визначення початку голоцену, як обговорення вже будується навколо того, чи не пора покінчити з цією епохою і замінити її на антропоцен. Ця ідея має довгу історію. У середині ХІХ століття декілька геологів намагались визначити зростаючу силу людства з посиланням на теперішній час як «антропозойську еру», і з тих пір інші вчені почали висувати аналогічні пропозиції, іноді під різними назвами. Ідея набрала обертів лише в останні кілька років — частково з огляду на швидкі зміни у навколишньому середовищі, а також завдяки впливу Пауля Крутцена, хіміка з Інституту Макса Планка з хімії, Німеччина.

Крутцен безпосередньо стикався з тим, як дії людини змінюють планету. У 1970-х і 1980-х роках він зробив великі відкриття про озоновий шар і те, як антропогенне забруднення може призвести до його руйнування — роботу, яка згодом принесла йому частку Нобелівської премії. У 2000 році він та Юджин Стормер з Мічиганського університету стверджували, що світова популяція людей чинить настільки великий вплив на планетарні процеси, що нинішню геологічну епоху слід називати антропоценом. Будучи атмосферним хіміком, Крутцен не входить до людей, які вносять зміни в геохронологічну шкалу. Але ідея надихнула багатьох геологів, зокрема Заласіуікса та інших членів Геологічного товариства Лондона. У 2008 році вони написали документ з викладом своєї позиції, закликаючи їх спільноту розглянути цю ідею.

Ці автори вже мали вплив на процес. Заласіуікс виявився членом Підкомісії з четвертинного періоду при ICS — органу, який відповідатиме за офіційний розгляд пропозиції. Один з його співавторів, геолог Філ Гіббард з Кембриджського університету, тоді очолював підкомісію.

Хоч він й скептично ставиться до ідеї, Гіббард говорить: «Як я міг бачити, це було важливо, це було тим, від чого  ми не повинні були відвертатись». Наступного року він доручив Заласіуіксу формування Робочої групи з антропоцену, яка розглядатиме це питання.

Новий початок

З тих пір робоча група була зайнята. Вона опублікувала два великих звіти («Кожен з них може зробити вам боляче, якщо впаде на ногу», — говорить Заласіуікс) та десятки інших робіт.

Група вирішує декілька задач: чи має сенс визнати антропоцен офіційною частиною геохронологічної шкали; де його початок; і яке місце він матиме в ієрархії геологічного часу — якщо його визнають.

Коли Крутцен запропонував термін антропоцен, він дав йому суфікс, властивий назвам епох, а датою початку назвав кінець XVIII століття — початок промислової революції. Відтоді і до початку нового тисячоліття, зазначив він, люди проїли діру в озоновому шарі над Антарктидою, подвоїли кількість метану в атмосфері і підняли концентрацію вуглекислого газу на 30%, до небаченого за останні 400 тисяч років рівня.

Коли Робоча група з антропоцену почала досліджувати питання, вона склала набагато довший список змін, викликаних людиною. Сільське господарство, будівництво і загачування річок здирають відкладення, принаймні в десять разів швидше, ніж природні сили ерозії. Вздовж деяких берегових ліній витоки добрив створили бідні на кисень «мертві зони», а викиди CO2 від спалювання викопного палива підкислюють поверхневі води океану на 0,1 одиниць рН. Людина впливає на глобальні температури, швидкість вимирання видів і втрату арктичного льоду.

Група, в яку входить Крутцен, спочатку схилялась до його ідеї промислової революції як початку антропоцену. Але були й інші варіанти.

Деякі дослідники стверджують, що все почалось з поширення землеробства і тваринництва більше 5000 років тому, або зі стрибка в гірничодобувній промисловості більш ніж 3000 років тому. Але ні промислова революція, ні ті більш ранні події не залишили чітко виражених геологічних ознак людської діяльності, які були б синхронними по всьому світу.

Цього місяця у Nature було опубліковано два дослідження, які пропонують взяти за потенційний маркер початку антропоцену помітне падіння концентрації CO2 в атмосфері між 1570 і 1620 роками, зафіксоване в кернах льоду. Вони пов'язують його із загибеллю близько 50 мільйонів корінних жителів Америки, викликаною приходом європейців. Як наслідок, ліси покрили більше 65 мільйонів гектарів покинутих сільськогосподарських полів — сплеск лісовідновлення призвів до скорочення загальносвітового CO2.

У робочій групі Заласіуікс з колегами більше обговорювали інший варіант — використання геологічних слідів, які залишив атомний вік. Між 1945 та 1963 роками, коли вступив в силу Договір про заборону випробовувань ядерної зброї, країни здійснили близько 500 наземних ядерних вибухів. Радіоактивні продукти цих вибухів облетіли всю земну кулю і відклали шар радіоактивних елементів, який може бути ідентифікований. Водночас люди залишили свій геологічний слід в ряд інших способів, які є частиною того, що було названо Великою акселерацією сучасного світу. Навколишнє середовище заполонила пластмаса, а також алюміній, штучні добрива, бетон та етилований бензин, які залишають свої відбитки в процесі утворення відкладень.

В січні більшість з 37 осіб робочої групи запропонували свій перший попередній висновок. Як повідомили Заласіуікс та 25 інших членів групи, геологічні маркери середини ХХ століття роблять цей час «стратиграфічно оптимальним» початком антропоцену, визнають його формально чи ні.

Група навіть запропонувала точну дату: 16 липня 1945 року — день першого атомного вибуху. Через тисячі років геологи майбутнього зможуть визначити цю межу, шукаючи у відкладеннях сліди плутонію, які залишили вибухи середини століття, або інший з багатьох маркерів того часу.

Багатошарові дебати

Рішучість у формалізації антропоцену турбує деяких стратиграфістів. У 2012 році в коментарі, опублікованому Геологічним товариством Америки, запитувалось: «Антропоцен — це питання стратиграфії чи поп-культури?» Дехто скаржиться, що робоча група породила потік реклами в підтримку цієї концепції. «Я засмучений, тому що інколи вони роблять те, що й газетні статті», — говорить Стен Фінні, стратиграфіст-палеонтолог з Університету штату Каліфорнія та голова ICS, яка у кінцевому підсумку прийматиме рішення по будь-якій пропозиції, висунутій робочою групою. «Те, що ви тут бачите, перетворюється на політичну заяву. Ось як багато людей цього хочуть».

Фінні виклав деякі з його тривог в роботі, опублікованій у 2013 році. Одне велике питання в тому, чи дійсно існує вагомий слід антропоцену в глобальній стратиграфії. На морському дні, зазначає він, шар відкладень, який представляє останні 70 років буде тоншим, ніж 1 міліметр. Й навіть більша проблема, за його словами, полягає в тому, чи доцільно давати ім’я тому, що в рамках геохронологічної шкали існує здебільшого в теперішньому та в майбутньому.

Деякі дослідники вважають, що зарано приймати рішення — знадобиться сторіччя чи більше, щоб встановити, яким буде довготривалий вплив людини на планету. Один з членів робочої групи, Ерл Елліс, географ з Мерілендського університету в окрузі Балтимор, говорить, що вирішив триматися осторонь від інших членів групи. «Ми повинні встановити час, можливо, через 1000 років, коли б ми могли офіційно все це простежити, — говорить він. — Зробити висновки, які не будуть передчасними».

Це не здається імовірним, враховуючи, що робоча група планує презентувати перші рекомендації у 2016 році.

Деякі члени групи, погляди яких не збігались з більшістю, випали з обговорення. Уокер та інші стверджують, що діяльність людини вже визначена в геохронологічній шкалі: єдина відмінність між нинішнім теплим періодом, голоценом, і всіма інтергляціалами плейстоцену — присутність людських суспільств. «Людська картка була розіграна у визначенні голоцену. Дуже важко знову її розіграти», — говорить він.

Уокер покинув групу рік тому, коли стало ясно, що він мало що міг додати. Він поважав членів групи, каже він, але почув про занепокоєння тим, що рух антропоцену набирає обертів. «Існує думка в деяких колах, що це велика сила, — говорить він. — Геологічна спільнота, особливо стратиграфічна спільнота, має причини для занепокоєння».

Заласіуікс докладає всіх зусиль, аби дати зрозуміти, що робоча група ще не дійшла якихось однозначних висновків. «Ми повинні обговорити користь антропоцену. Якщо його формалізують, кому це може допомогти, а кому зашкодити?, — говорить він. — Треба зробити ще багато роботи».

Яку б пропозицію не зробила група, їй все одно потрібно буде пройти ряд перешкод. По-перше, їй необхідно буде отримати абсолютну більшість голосів — 60% підтримки — в голосуванні членів Підкомісії з четвертинного періоду. Потім потрібно буде отримати таку ж більшість у голосуванні керівництва ICS, до якого входять голови груп, які вивчають основні геохронологічні блоки. Після чого запит повинен схвалити виконавчий комітет Міжнародного союзу геологічних наук.

На кожному етапі пропозиції часто відправляють на доопрацювання, і іноді вони вмирають в цілому. Це за своєю суттю консервативний процес, говорить Мартін Хед, морський стратиграфіст з Університету Брока в Канаді, і нинішній голова Підкомісії з четвертинного періоду. «Це втручання у хронологічну шкалу, яку використовують мільйони людей в усьому світі. Тому якщо ви вносите зміни, вони повинні бути зроблені на підставі чогось, що матиме величезну підтримку».

Деякі члени Підкомісії з четвертинного періоду зізнаються, що їх не переконали аргументи, які досі висувались на користь антропоцену. Гіббард, друг Заласіуікса, вважає, що формалізація цієї нової епохи не допоможе більшості геологів з четвертинного періоду, особливо тим, хто працює в голоцені, оскільки вони, як правило, не вивчають матеріали за останні декілька десятиліть або століть. Але, додає він: «Я не хочу бути людиною, яка руйнує партію, тому що люди, які думають про це системно, приносять багато користі».

Якщо пропозиція не пройде, дослідники можуть далі використовувати назву антропоцен на неформальній основі, за прикладом таких поширених сьогодні археологічних термінів, як епоха неоліту та епоха бронзи. Незалежно від результату, антропоцен вже зажив власним життям. Кількість робіт на цю тему різко виросла — більше 200 було опубліковано у 2014 році.

До 2019 року, коли в Музеї природознавства Смітсонівського інституту відкриється новий зал викопних знахідок, буде, ймовірно, вже ясно, чи зображуватиме виставка антропоцену офіційну одиницю часу, чи ні. Вінг, член робочої групи, говорить, що не хоче, щоб стратиграфічні дебати залишили в тіні більші проблеми. «Існує, звичайно, ширше розуміння впливу людини на системи Землі, що набагато важливіше та становить більший науковий інтерес».

Прогулюючись закритим палеонтологічним залом, він показує, як багато роботи ще належить зробити, щоб переробити експонати і модернізувати музей, який відкрився понад століття тому. Сотня років для геолога — це лише мить. Але за цей час людська популяція збільшилась більш ніж втричі. Вінг хоче, щоб відвідувачі музею задумались, хоч би й коротко, про планетарну силу, яку тепер мають люди, і як вона вписується в контекст історії Землі.

 

 

Коментарі

Ввійдіть або зареєструйтесь, щоб залишати коментарі.
Читайте також
Smart Grid

Сьогодні способи передачі електроенергії базуються на принципах «одностороннього» зв'язку, розроблених багато десятиліть тому: електростанція направляє електрику до виробничих і офісних споруд, житлових будинків і т.д. Більшість не замислюється про те, що настане день, коли мережа перестане бути централізованою, і повинна буде підтримувати передачу енергії від сонячних батарей, розміщених на дахах будівель, і енергії, що виробляється безліччю вітрогенераторів. Тому її інфраструктура і керування повинні ставати все більш «розумними», щоб забезпечити розподіл енергії, отриманої з різних джерел. Мережі повинні вміти керувати передачею енергії та її споживанням, причому, робити це в режимі реального часу, з максимальною ефективністю та на основі використання нових вимірювальних технологій.

X

Вхід

Завантажую...