Чи є у тварин культура?

Чи є у тварин культура?

Існує багато визначень поняття культури, проте чи не в кожному з них її носієм незмінно виступає людина. Але чи можемо ми говорити про наявність культури у інших тварин? На це досить просте, на перший погляд, але спірне питання, відповідає доктор біологічних наук Жанна Резнікова.

Тварини в природних умовах використовують три джерела знань: спадково обумовлені програми поведінки, індивідуальний досвід і соціальну поведінку, яка базується на наслідуванні. Передачу поведінкових ознак з покоління в покоління негенетичним шляхом генетик Михайло Лобашов на початку 1960-х років назвав «сигнальною спадковістю». В наші дні, коли накопичилось безліч відомостей про наслідувальну поведінку тварин, поширення і вкорінення будь-якої нової моделі поведінки в угрупованні тварин називають «поведінковою традицією». Класичними прикладами стало поширення в Англії серед синиць вміння розкльовувати кришки молочних пляшок і пити вершки, а також звичай відмивати від піску батат в морській воді у японських макак. Відомо навіть ім'я першої мавпи, яка більше 60 років тому поклала початок цього звичаю. Цю мавпочку-інноватора спостерігачі назвали Імо, що японською означає «картопля».

Поведінкові традиції описані у різних видів мавп, птахів, китоподібних і інших тварин, здатних до складної психічної діяльності. У наших найближчих родичів — антропоїдів — були виявлені не поодинокі традиції, а справжні «вогнища культури», тобто цілі комплекси традицій. У шимпанзе виявлено 39 моделей поведінки, які різняться в чотирьох просторово розділених популяціях. Представники різних «культур» по-різному використовували знаряддя для добування їжі і води, у них відрізнялись ритуали залицяння і способи спорудження укриттів. У орангутангів дослідники виділили 24 моделі поведінки, які розглядають в якості культурних варіантів. Серед них — використання гілочок в якості знарядь, листя як парасольок і губних гармошок, а також як «серветок» і «рукавичок», що захищають губи і пальці від колючок і отрут. Тому, якщо визначати «культуру» у тварин як суму поведінкових традицій, переданих негенетичним шляхом, відповідь на запитання «чи є у тварин культура?» буде позитивною.

Проте досі залишається неясним, які фактори сприяють і які перешкоджають поширенню нових форм поведінки в співтоваристві. Чому, якщо шимпанзе можуть передавати з покоління в покоління нові корисні звичаї, вони досі сидять голі під дощем? Справа в тому, що тварини спостерігають за поведінкою своїх родичів-винахідників, але не поспішають їх наслідувати. Так, близько 40 років тому відомий приматолог Джейн Гудолл звернула увагу на те, що в угрупованні мавп, які не використовували кам'яні знаряддя, з'явились свої «лускунчики» — два молодих самця, які вправно орудували камінням. Дослідниця припустила, що через кілька років таких умільців в популяції стане більше. Однак цього не трапилось, і «лускунчиками» члени цього угруповання так і не стали.

Можливо, вроджена схильність до засвоєння різних форм поведінки в даному випадку виявилась різною в популяціях шимпанзе. Це стосується й інших форм поведінки у різних видів тварин. Тому одні поведінкові моделі поширюються порівняно легко, а інші вмирають разом з їх «винахідниками». Різноманітні експерименти дозволяють припустити, що, для того щоб нові форми поведінки вкоренились і передавались з покоління в покоління шляхом сигнальної спадковості, члени угруповання повинні мати окремі «заготовки» моторних стереотипів, які мають спадкову складову. Можна припустити, що генетична схильність — кращий «вчитель» для тварин, принаймні для багатьох з них.

 

Коментарі

Ввійдіть або зареєструйтесь, щоб залишати коментарі.
Читайте також
Переглянути відео

Як працює традиційний метод селекції? Чим від нього відрізняється генетична модифікація організмів? Якими властивостями можуть наділятись рослини за допомогою цього методу? І як здійснюється контроль над генетичною модифікацією тварин? Про це розповідає кандидат біологічних наук Євген Куликов.

X

Вхід

Завантажую...