Чому чорні пантери такі рідкісні?

Чому чорні пантери такі рідкісні?

Деякі особини кількох видів великих кішок мають суцільно чорне забарвлення, однак еволюційні переваги та недоліки цього явища тільки починають прояснятись.

Чорні пантери — таємничі кішки. Маючи рідкісний варіант зазвичай плямистого покриву, ці хижаки можуть зливатись із тінню і бути майже непомітними в темряві. Але чорне хутро, яке сприяє більшій скритності, може коштувати тварині комунікацій — так нове дослідження намагається пояснити, чому суцільно чорні дикі коти відносно рідкісні.

Чорне забарвлення, яке зустрічається у таких котів як леопарди, ягуари та оцелоти, серед фахівців відоме під назвою «меланізм». Протягом багатьох років дослідники придумували гіпотези, щоб пояснити, чому деякі види диких кішок іноді мають темні шуби. Чорні особини, швидше за все, краще ховаються вночі, до того ж така відмінність може дозволяти тваринам швидше грітись на сонці чи навіть вберігати від певних паразитів. Але бути суцільно чорною кішкою може бути не так вигідно, оскільки плями, важливі для котячого спілкування, «затьмарюються».

Коти-меланісти не такі чорні, як ніч без місяця. Часто їх плями можна розгледіти. Але чорним леопардам, ягуарам та іншим диким кішкам не вистачає білих відміток на вухах і хвостах, які інші представники їх видів використовують для комунікації. Ця нездатність до спілкування з іншими котами, стверджують зоолог Маурісіо Грайпель (Maurício Graipel) з Федерального університету Санта-Катаріни в Бразилії та його колеги, викликає великі проблеми у чорних особин.

Незважаючи на те, що дослідження стосується великих, знаменитих котячих, натхненням для нього стала кішка набагато менша та скромніша. Вивчаючи звички південної онцили в Бразилії — дикого виду, схожого за розмірами на домашнього кота — дослідницька група помітила, що чорним особинам бракує білих міток. «Оскільки білий колір найкраще відбиває світло, — говорить Грайпель, — ми припустили, що ці білі плями можуть відігравати роль у нічній візуальній комунікації».

Зоологи дослідили 40 видів котів, 15 з яких мають варіанти чорного забарвлення. Вони досліджували, чи були ці коти активними переважно вдень, вночі чи однаково, а також чи мали вони помітні білі плями для сигналізації представникам того ж виду.

Як не дивно, чорні коти користувались покровом ночі не більше, ніж інші. «Не було різниці між денною і нічною активністю меланістичних і плямистих особин», — говорить Грайпель. Чорний колір працює як камуфляж майже будь-коли, але в цьому і криється проблема. Коли чорна кішка натрапляє на плямисту, їм може бути непросто порозумітись.

Коти використовують різні сигнали для спілкування між собою, від їдких запахів до різноманітних криків та гарчання. Але візуальна комунікація також відіграє значну роль. Білі мітки на вухах і хвостах плямистих котів можуть передавати ряд повідомлень, від дружніх намірів до «забирайся геть!» Як приклад, кішки-матері піднімають голову і витягують вуха, блимаючи білими мітками, щоб сигналізувати про можливу небезпеку своїм дитинчатам, або змусити їх зберігати тишу, якщо поруч знаходиться здобич.

Але розглянемо меланістичну маму-кішку з плямистими кошенятами. Вона здатна зчитувати сигнали кошенят, однак вони не зможуть ні побачити, ні зрозуміти сигнали матері. Як результат, вони можуть шуміти, коли потрібно сидіти тихо, або опинитись у небезпеці. Проблема стосується і дорослих котів. Чорна кішка може зрозуміти наміри плямистої, але при слабкому освітленні у плямистої кішки виникатимуть труднощі у спілкуванні з меланістичною. Ця нездатність до ефективного спілкування могла б пояснити відносну рідкісність чорних пантер. Вони просто не можуть знайти спільну мову зі своїми плямистими сусідами, а отже, мають більше труднощів при залицянні та вихованні потомства.

«Я вважаю, що у статті представлений ряд інтригуючих гіпотез і цінних даних, але я також вважаю, що багато висновків є непрямими», — говорить Грег Барш (Greg Barsh) з Біотехнологічного інституту Хадсон-Альфа у США. Дикі коти рідкісні і невловимі, зазначає він, і це ускладнює безпосередню перевірку таких гіпотез.

За словами Барша, у попередній роботі, яку він проводив з одним із авторів нового дослідження, вид невеликих котячих під назвою пампаська кішка показав ознаки еволюційного добору за чорним забарвленням, але двоє інших цього не зробили. «У деяких випадках ймовірне пояснення різної частоти меланізму, що спостерігається серед деяких фелідних видів, — це генетичний дрейф», — говорить Барш. Тобто це мутація, яка стає успішною через випадковість. Необхідні додаткові польові роботи та експериментальні дослідження, щоб проаналізувати, що саме відбувається у різних видів котів. Втім, Барш додає: «Я вважаю, що найсильнішим і найцікавішим спостереженням є те, що види, у яких проявляється меланізм, також мають тенденцію бути видами, що мають білі сліди на вухах», натякаючи на те, що ці види сильно покладаються на візуальні підказки.

Виняток із гіпотези, викладеної в новому дослідженні, є найкращим свідченням компромісу між камуфляжем та комунікацією. Маленька кішка під назвою ягуарунді має найвищу частку меланістичних особин. Близько 80% ягуарунді — чорні. Однак ці коти, як зазначають дослідники, активні переважно вдень. Взаємодія в добре освітлені години, здається, дозволяє перестрибнути комунікаційний бар'єр, чого не можна сказати про інших меланістичних котів, активніших в більш темні години доби.

Як бачимо, камуфляж та комунікація іноді можуть конкурувати, звідки виникає спекулятивне еволюційне питання. «Якщо наявність білих відміток за вухами настільки важлива для їх мовчазної візуальної комунікації, — говорить Грайпель, — якими б були котячі, якби мутація не породила білі відмітки?»

«Як у леопарда з'явились плями?» — не просто байка, а одна з головних еволюційних таємниць.

X

Вхід

Завантажую...