Екологія: навколишнє середовище - навколішки!

Екологія: навколишнє середовище - навколішки!

На усвідомлення того, що віковічна боротьба з природою закінчилась нашою повною пірровою перемогою, людству знадобилось століття. Власне, навіть саме слово «екологія» з’явилось порівняно недавно – близько 150 років тому. В 1866 році відомий зоолог і еволюціоніст Ернст Геккель назвав так одну з наукових дисциплін, яку, за його задумом, потрібно було створити, - науку про взаємовідносини живих істот з навколишнім середовищем. Геккель придумав тоді багато таких майбутніх наук та імен для них, але тільки слову «екологія» судилося довге життя і надзвичайна популярність: сьогодні в розвинених країнах практично не залишилось людей, які б його не знали. Правда, не зовсім в тому скромному значенні, яке надавав йому автор.

Заради забавки...

150 років тому людство з захопленою цікавістю слідкувало за пригодами відважних мандрівників, мисливців, дослідників. На кожному кроці їм доводилось стикатися з грізними силами дикої природи і перемагати їх. Герої тієї епохи стріляють в звірів не лише для самозахисту або їжі, а й кожного разу, коли представляється така можливість. Питання, навіщо потрібно обов'язково вбивати лютого носорога, кровожерливого тигра, злісну горилу або підступну анаконду, здалося б їм дивним і безглуздим. Як і думка про те, чи потрібно розсікати непрохідні джунглі дорогами і перетворювати безкрайні прерії в поля для гольфу.

Всю свою попередню історію людина вела нескінченну боротьбу з дикою природою, повільно розширюючи острівці освоєного і окультуреного простору. З розвитком техніки підкорення природи пішло швидше, і пафос цих довгоочікуваних перемог пронизував не лише масову літературу. Стіни віталень аристократичних замків і особняків нуворишів прикрашали тигрові шкури, світські красуні хизувалися в леопардових манто, на сторінках модних журналів доблесні мисливці позували на тлі гір слонячих бивнів і оленячих рогів, наочно доводячи, що хоробра і освічена людина сильніша за будь-якого наймогутнішого звіра. Незліченні «тартарени», які зажадали подвигів і слави, прямували в Африку полювати на левів, не замислюючись, навіщо це їм потрібно. У 1854-1857 роках британський джентльмен-мисливець сер Джордж Гор застрелив у верхній течії Міссурі 1600 оленів і лосів та 105 ведмедів. Через півстоліття екс-президент США Теодор Рузвельт за рік убив у майбутніх Кенії і Уганді понад 3000 великих звірів.

...заради порятунку

Звичайно, вже в ту пору в густонаселеній Європі люди стали помічати, що навколишнє середовище змінилось якось аж занадто сильно і далеко не завжди в кращу сторону. «Оселедець з'їв наші ліси», - сумно констатували датчани, згадуючи прекрасні діброви, які ще недавно росли по всій Данії, але були повністю зведені на потреби солеваріння. Час від часу освічене суспільство навіть намагалося щось врятувати і виправити - в масштабах громади, регіону, країни або навіть декількох країн. В укладену в 1868 році конвенцію про судноплавство на Рейні увійшли положення про охорону чистоти рейнських вод, що зробило цю угоду першим документом міжнародного права, спрямованим на боротьбу із забрудненням природи. Але, звичайно, запаскудити велику річку або звести ліси в цілій країні можна було тільки в старій добрій Європі - занадто багатолюдній, занадто освоєній, занадто тісній. Було б смішно думати, що щось подібне може трапитись з амазонською сельвою або сибірською тайгою, преріями американських Великих рівнин або африканською саваною. Світ все ще був величезним, незвіданим і диким та підлягав неухильному освоєнню.

Збереження зникаючих

Проте в кінці XIX століття американські мисливці забили тривогу: навіть в зоні все ще існувавшого фронтиру - офіційного кордону між цивілізацією і незайманою природою - дичини стало попадатися рік від року все менше. У 1872 році з'являється перший в світі національний парк - Йеллоустонський, в 1900-х деякі штати приймають акти про охорону мисливських тварин. Це вже не середньовічні едикти, які охороняли монополію вінценосних мисливців: їх завдання - зберегти самі об'єкти полювання. У 1900 році сім європейських країн, які мали колонії в Африці, уклали конвенцію про захист африканської природи, яка, втім, не дала помітних результатів. І в Сибіру мисливцям, які вже звикли тимчасово закривати для промислу ті чи інші угіддя, «щоб дати звірові перепочити», довелося погодитись на створення постійних заповідників.

Звичайно, ідеологія всіх цих заходів була чисто споживацькою - диких звірів потрібно зберігати для того, щоб і в майбутньому на них можна було полювати. Предметом охорони були, як правило, конкретні окремі види, і, звичайно, поза законом залишались «шкідливі тварини», зокрема великі хижаки. Але ще в першій половині 1890-х років відомий російський ґрунтознавець Василь Докучаєв, який з жахом спостерігав за зникненням останніх залишків чорноземних степів, запропонував зберегти декілька уцілілих ділянок незайманого степу як еталон, порівняння з яким дозволило б помітити і зрозуміти зміни, які відбуваються на освоєних землях. Зрозуміло, для цього потрібно було забезпечити їм повну недоторканність на вічні часи.

«Вічність» тривала менше двох десятиліть: жоден зі створених Докучаєвим в херсонських, донецьких і воронезьких степах «науково-заповідних майданчиків» не дожив навіть до Першої світової. Запропонувавши рятівну міру, Докучаєв фатально помилився в масштабі: на площі в кілька десятків гектарів в принципі неможливо зберегти степ. Він може стійко існувати, лише коли на ньому пасуться дикі копитні, стадам яких потрібні для життя сотні квадратних кілометрів. Втім, навіть якби Докучаєв це знав, він би вже нічого не зміг змінити: на світі вже не було ні таких площ трав'яного моря, ні його чотириногих охоронців. Останній дикий бик європейських степів - тур - був убитий ще в 1627 році. А дикий степовий кінь тарпан в останній раз зустрівся людині на волі всього за кілька років до закладки докучаєвських майданчиків. Спроба врятувати хоча б залишки незайманого степу непоправно запізнилася.

Чекати милостей від природи

Є така популярна задачка на кмітливість: уявіть собі, що у нас є посудина з живильним середовищем, а в ньому - якийсь мікроб, який раз на хвилину ділиться надвоє і рівно за годину заповнює весь об'єм посудини. За який час він заповнить половину цього обсягу? У відповідь сказано: за 59 хвилин. У правильності цього несподіваного рішення легко переконатись: за наступну, останню хвилину мікробні клітини один раз подвояться і заповнять всю посудину.

Але нас зараз цікавлять не властивості геометричної прогресії. Уявіть собі, як виглядає ця ситуація з точки зору самих мікробів. З незапам'ятних часів колонії мікробів були рідкісними крихітними острівцями, загубленими в океані навколишнього середовища. І раптом острівці зімкнулись в єдиний масив, а від океану залишились лише дрібні, швидко всихаючі калюжки. Світ вивернувся навиворіт, і навколишнє середовище раптово опинилось навколішках.

Щоб відчути себе таким ось «мікробом на останній хвилині», помітити, що віковічна боротьба закінчилась нашою повною пірровою перемогою, нам знадобилось століття. Але ось вже кілька десятиліть, як пафос підкорення природи змінився культом природи. Сьогодні реаліті-шоу з орлиного гнізда б'є рекорди переглядів, президенти не вбивають тигрів, а вдягають їм радіоошийники і шанобливо цілують в морду. Однак список істот, яких більше немає, продовжує зростати. І ми до сих пір не знаємо, чи побачать наші нащадки хоч щось з того прекрасного дикого світу, який ще недавно оточував нас з усіх боків.

 

 

Коментарі

Ввійдіть або зареєструйтесь, щоб залишати коментарі.

Зображення користувача hannawinner.
hannawinner / 19.07.2012, 14:18

"шкідливі види"... Гірко це читати, чути від когось. Шкідливі МИ

Зображення користувача mia.
mia / 19.07.2012, 15:04

В ті часи було таке поняття. На щастя, сьогодні його використовують все рідше.

Зображення користувача Гість.
Гість / 01.03.2012, 22:53

стаття суперова, правда шкода, що багато хто це не хоче зрозуміти і почати шанувати природу навколо нас, бо якби не вона не було б і нас)))

Зображення користувача Гість.
Гість / 01.03.2012, 20:57

Красномовна ілюстрація

Читайте також
Переглянути відео

Як працює традиційний метод селекції? Чим від нього відрізняється генетична модифікація організмів? Якими властивостями можуть наділятись рослини за допомогою цього методу? І як здійснюється контроль над генетичною модифікацією тварин? Про це розповідає кандидат біологічних наук Євген Куликов.

X

Вхід

Завантажую...