Етологія людини

Етологія людини

Етологія людини вивчає поведінку людини як результат взаємодії біологічних і соціокультурних факторів. Вона базується на теоретичних уявленнях і методах, розроблених в етології тварин, і водночас тісно пов'язана з гуманітарними дисциплінами.

Етологія людини і етологія тварин

Етологія тварин народилась в 30-і роки XX століття завдяки працям двох зоологів: Конрада Лоренца і Ніколааса Тінбергена. З самого початку вони вважали, що ця наука повинна займатись поведінкою тварин, включаючи людину. Вони розуміли, що етологія відкриває новий ракурс у дослідженні поведінки і може зробити великий внесок у розуміння людини. Етологія вивчає поведінку тварин, характерну для кожного біологічного виду в його природних умовах проживання. В центрі її уваги — вроджені особливості поведінки, які раніше називались «інстинктивними».

Етологія людини як особлива дисципліна почала розвиватись з середини 60-х років XX століття. Її основоположник — найближчий учень Лоренца, Іреніус Ейбл-Ейбесфельдт.

Етологічна теорія як альтернатива рефлекторному підходу

До появи етології природну поведінку тварин вивчали нечисленні ентузіасти, оскільки це не вважалось серйозною наукою. Щоб зрозуміти, як така поведінка влаштована, основоположникам довелось кинути виклик усталеним поглядам. Конрад Лоренц запропонував фізіологічну гіпотезу механізму поведінки, яка була альтернативною рефлекторним уявленням. До цього вважалось, що поведінка тварин — це поєднання умовних і безумовних рефлексів. Теорія Лоренца пояснювала те, що не міг зрозуміти рефлекторний підхід, — спонтанність і цілеспрямованість поведінки. Часто про рефлекторну теорію кажуть, що це концепція «стимул — реакція». Але тварина не чекає, поки з'явиться потрібний стимул — вона б так не вижила. Тварина активно шукає те, що їй необхідно, і знаходить, наприклад, їжу, особину іншої статі, притулок. Згідно етології в центральній нервовій системі існує джерело внутрішньої фізіологічної мотивації, яке спонукає тварину до цього пошуку та виконання потрібної інстинктивної дії.

Поняття «стимул» в етології переосмислене. До цього вважалось, що стимул — це просто зовнішні впливи. Етологія стверджує, що центральна нервова система фактично створює особливі «ключові стимули», виділяючи в зовнішньому світі те, що відповідає внутрішньому зразку — вродженому пусковому механізму або заснованому на ньому і набутому в процесі досвіду пусковому механізму, який запускає інстинктивну дію. Ключові стимули служать покажчиками важливих біологічних ситуацій для даної тварини. Наприклад, кліщ впізнає свою жертву (теплокровну тварину) за ключовим стимулом — запахом масляної кислоти — і нападає на неї.

Мова тварин та спілкування людини

Особливий різновид вроджених ключових, або знакових, стимулів — так звані релізери, які відповідають за спілкування тварин. Вони складають знамениту «мову тварин». Це «мова» звуків, запахів, тілесних візерунків і форм, а головне, особливих виражальних рухів. Згадаймо шлюбні танці журавлів, пози загрози або підкорення у найрізноманітніших тварин. Саме вивчення етологами невербальної комунікації тварин дало потужний поштовх до її вивчення у людини. Етологія робить внесок і в розуміння вербальної поведінки, до якої у нас є вроджені здібності — до них належать, наприклад, здатність розрізняти фонеми і створення метафор.

Вроджені властивості поведінки людини

В гуманітарній області існує уявлення, якого багато хто й досі притримується: людина народжується як чистий аркуш паперу, їй всьому доводиться вчитись. Етологія стверджує, що це зовсім не так, і переконливо показує, що в основі поведінки людини, в тому числі найскладнішої соціальної, пов'язаної з культурними традиціями, лежать вроджені генетичні програми. Вони визначають найважливіші властивості поведінки, які властиві людині як біологічному виду незалежно від культури. До них належать особливості нашого сприйняття — у нас теж є вроджені ключові стимули, в тому числі пов'язані з невербальною комунікацією. Особливо багата у людини вроджена мотивація. У нас є навіть дії, геометрична форма яких у своїй основі теж є вродженою. Вся наша міміка, яка становить найважливішу частину невербальної комунікації, — це потік вроджених рухів.

В етології людини стверджується, що звичне протиставлення біології і культури невірне. Вроджені властивості служать фундаментом для нашої складної поведінки. Без нього нам би довелось довго і постійно вчитись будь-яким простим речам. Більше того, вроджені властивості нашої поведінки дозволяють забезпечувати швидке виникнення різних культур.

Соціальна поведінка

Подібно до етології тварин, етологія людини вивчає її поведінку в природному середовищі. А природне середовище для людини — це дім, робота, школа, міська вулиця і так далі. Етологи дуже люблять вивчати поведінку дітей, тому що на них менше впливає культура. У дітей дуже добре проявляються вроджені кроскультурні, тобто загальні для різних культур, універсалії поведінки.

Етологія людини вивчає всю соціальну поведінку. Це і взаємини чоловіка і жінки, і дорослішання людини, в тому числі дитячі та молодіжні культури, батьківське поводження, агресивна поведінка, ієрархічна і просторова поведінка. Існує етологія мистецтва та естетичного сприйняття.

Етологія досліджує поведінку людини в групах. Вона робить важливий внесок у розуміння таких гострих проблем, як проблема ксенофобії. Етологія вивчає групову ідентичність — зв'язок людини з певною групою — і групові норми, до яких входять мови, ритуали, етикети, вся характерна для групи культура. Аналізуючи цю поведінку, етологія виявила існування у нас двох найважливіших вроджених мотивацій: мотивації дотримуватись своїх групових норм і мотивації захищати їх, протидіючи тому, хто їх порушує. Без розуміння цього вирішувати проблеми співіснування різних культур в нашому світі неможливо.

Етологія міста

Середовище існування, в якому на даний час живе більшість людства, — це місто. Особливий розділ етології людини — етологія міста. Місто, мабуть, найскладніше природне середовище людини. Місто дає людині величезні можливості для самореалізації і творчості. Однак наша вроджена конституція сформувалась в умовах, дуже далеких від міських.

В ситуації міста порушується ціла низка базових етологічних потреб людини. Серед них потреба бути близькою до природи, потреба встановлювати вільно і ненав'язливо стосунки з людьми. До базових потреб належить також необхідність якийсь час перебувати в стані спокою, мати свій особистий простір. У великому місті нас оточує море незнайомців, це анонімне масове суспільство. Порушення основних потреб призводить до тяжких соціальних хвороб, які пов'язані з підвищеною агресивністю, некомунікабельністю, серйозною нестачею турботи один про одного та взаємодопомоги у важкій ситуації, з порушенням соціалізації дітей, підвищеною злочинністю.

Дуже складною виявляється просторова поведінка в місті. Етологи зробили дуже великий внесок в нову урбаністику, яка намагається планувати місто по-новому архітектурно і соціально так, щоб базові поведінкові потреби виконувались. Дуже захопились етологією архітектори, антропологи і психологи, які займаються урбаністикою. В результаті їх досліджень з'ясувалась, наприклад, вражаюча закономірність — прямий зв'язок між числом поверхів у будинку, кількістю зелені навколо нього та рівнем злочинності, конфліктів, у тому числі у сім'ї, різних відхилень у поведінці дітей. Чим більше поверхів і чим менше зелені, тим більше агресивності, злочинності і різних поведінкових відхилень.

X

Вхід

Завантажую...