Хемофобія: страх, який заважає бачити реальні небезпеки

Хемофобія: страх, який заважає бачити реальні небезпеки
Коріння нашої хемофобії лежить в застарілому (і зрозумілому) страху перед пестицидами, якими обробляють деякі посіви

Багато людей відчувають страх перед будь-якою «хімією» без жодних на те підстав. Такий стан називається хемофобією, і він здатний завдати шкоди вашому здоров'ю.

Починаючи приблизно з 1960-х років розвинений світ захлеснула хвиля дивного всепоглинаючого страху: багатьом стало здаватись, що їх огортають отруйні міазми, готові проникнути в організм. Ця отрута змінила їжу, яку ми їмо, повітря, яким ми дихаємо, іграшки, які ми даємо дітям. Що ж це за кошмар, який терзає нас? «Хімія». Або, якщо точніше, штучні, рукотворні хімічні сполуки, хімікати.

Не все натуральне — корисне

Навіть в тих випадках, коли існує маса незаперечних доказів того, що синтетична речовина безпечна, багато хто все одно вибере натуральну альтернативу, чомусь вважаючи, що рослинний екстракт менш шкідливий, ніж фабричний продукт. Вчені дали цій манії назву «хемофобія».

«Це — надмірний страх перед «хімією», заснований більше на емоціях, ніж на інформації», — говорить Девід Ропейк, який нещодавно опублікував статтю на цю тему в професійному науковому журналі з токсикології. Ропейк вів курси, присвячені природі ризиків та управлінню ними, в різних навчальних закладах, включаючи Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут та Бостонський університет. Він також консультує різних корпоративних клієнтів.

Незважаючи на твердження, що «краще перестрахуватись, ніж потім шкодувати», деякі експерти говорять, що страх перед хімікатами може мати певні наслідки, небезпечні для здоров'я.

Хемофобія виникла в 1960-і роки, коли в суспільстві стали накопичуватись побоювання у зв'язку з широким застосуванням в сільському господарстві пестицидів та інсектицидів, таких як ДДТ. Застрільником цього руху виступила Рейчел Карсон, американський біолог, фахівець з морської фауни, яка склала велике і переконливе досьє про неочікувані наслідки застосування цих речовин. «Хімікати — зловісні і маловідомі супутники радіації, які проникають в живі організми», — писала вона в своїй епохальній книзі «Безмовна весна».

Багато виробників промислових хімічних речовин, так само як і тютюнова індустрія до них, люто спростовували твердження про небезпеку речовин, що ними випускаються, найчастіше поширюючи дезінформацію про наслідки їх застосування. Однак незабаром стало ясно, що для таких тверджень є вагомі підстави.

Експерти, такі як Ропейк, не сумніваються в необхідності дотримуватись обережності, коли мова йде про те, що ми їмо і вдихаємо і що ми виділяємо в навколишнє середовище. Існують досить переконливі аргументи на користь скорочення до крайнього мінімуму таких речовин, як пестициди.

Завдяки зусиллям таких людей, як Карсон, багато регіонів світу ввели у себе значно суворіші правила, що знижують вплив на людей небезпечних хімічних сполук, а також застосовують вдосконалені методи виявлення шкідливих речовин. Новий продукт, який отримав схвалення таких органів як Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США, повинен попередньо пройти ретельне тестування, яке підтверджує, що він не становить загрози при дотриманні запропонованого дозування. Іншими словами, у багатьох країнах загроза з боку хімікатів ніколи ще не була менш значною, ніж зараз.

Тим не менш, багато хто досі відчуває надмірний страх перед усім, що виробляється штучним шляхом. Цей феномен описаний в книзі «Налякані до смерті. Як хемофобія загрожує громадському здоров'ю» американського вченого і популяризатора науки Джона Інтайна, що вийшла в 2011 році.

За словами Ропейка, можуть існувати психологічні причини, чому хемофобія продовжує існувати в якомусь тліючому стані. Він наводить дані, які свідчать про те, що люди схильні до побоювань щодо всього штучного і віддають перевагу всьому натуральному.

З цієї ж причини, мабуть, ми боїмося сигналів WiFi і водночас безтурботно валяємось на пляжі, не захищаючись від сонця. І це незважаючи на те, що ультрафіолетове випромінювання — одна з головних причин виникнення раку шкіри, тоді як численні досліди так і не змогли довести, що бездротові з'єднання з інтернетом якимось чином впливають на організм в довгостроковій перспективі.

Ми також більш схильні боятися загроз, які ми не можемо засікти за допомогою органів чуттів: невизначеність змушує гостріше сприймати невидиму (нехай і неіснуючу) небезпеку. «Вони поволі проникають в нашу свідомість і загострюють відчуття уразливості», — говорить Ропейк. З цим пов'язана і та обставина, що найсильніше ми боїмося тих речей і явищ, які не в змозі контролювати.

Так само нас набагато більше лякає довга хвороба, яка виснажує душу і тіло, ніж відносно швидка смерть. Можливо, тому ми охоче сідаємо за кермо автомобіля і при цьому активно уникаємо овочів, вирощених із застосуванням пестицидів. Однак ймовірність загинути в ДТП куди вища, ніж шанси померти від раку, викликаного ДДТ.

Знання — сила

Нарешті, Ропейк вважає, що всі ми, очевидно, страждаємо від браку інформації та її недостовірності.

Недобросовісні статті в ЗМІ, які не дають повного уявлення про ризики, вириваючи дані з контексту, тільки зміцнюють наші підозри, після чого ми навряд чи станемо перевіряти факти. Навіть якщо нам пізніше попадеться інформація, яка спростовує наші переконання, ми її не запам'ятаємо. «Наш мозок досить лінивий, — стверджує Ропейк. — Ми не намагаємось аналізувати. Ми просто вихоплюємо фрагменти інформації з джерел, яким довіряємо, і робимо поспішні висновки».

Важливо і те, що ця тенденція не відповідає рівню інтелекту. Насправді, розумні люди особливо схильні до такої упередженості в твердженнях. «Чим ми розумніші (якщо виходити з того, наскільки ретельно ми розбираємо головоломки або оперуємо числами), тим успішніше ми маніпулюємо фактами, щоб домогтися саме тих відчуттів, яких прагнемо», — робить висновок Ропейк.

Цей розрив між оцінкою і сприйняттям ризиків таїть в собі більше шкоди, ніж користі. Наприклад, деяких людей більше турбують добавки в їжі, ніж калорії, які вони поглинають, або відсутність фізичного навантаження. І це незважаючи на надлишок даних про те, що зниження ваги і підтримання себе в хорошій фізичній формі куди надійніше зменшують ризик розвитку раку, ніж спроби уникати харчових барвників і консервантів. Це все одно, що панікувати, побачивши павука, коли в кутку кімнати сидить тигр.

Подумайте, наприклад, про страх отримати дозу ртуті з морепродуктами. При великій концентрації ртуть є небезпечним нейротоксином, що руйнує нейрони головного мозку. У малих кількостях вона міститься в більшості видів риби, але цього недостатньо для будь-яких побоювань. «Однак через надмірний страх багато людей повністю відмовились від морепродуктів», — говорить Ропейк. В результаті вони втрачають багато важливих поживних речовин, необхідних для росту і відновлення мозку, а також для серцевої діяльності. Таким чином, вони заподіюють собі більше шкоди, ніж якби з'їли тарілку лосося.

Ще більше насторожує те, що деякі батьки так налякані малими дозами ртуті та інших металів в звичайних вакцинах, що не дозволяють прищеплювати своїх дітей, наражаючи їх на небезпеку заразитися такими хворобами, як, наприклад, кір. Хоча ці страхи продовжують сіяти відомі особистості на кшталт Дональда Трампа і Джима Керрі, немає ніяких даних про те, що ртуть або інші метали, що містяться у вакцинах, ведуть, скажімо, до аутизму. Водночас є безліч переконливих доказів того, що імунізація рятує життя людей.

Що ж робити в такій ситуації? Токсикологи повинні гарненько постаратись, щоб зробити результати своїх досліджень предметом відкритого обговорення — з урахуванням цілком законних побоювань, які можуть відчувати деякі люди. Журналістам же варто було б докласти зусиль, щоб неупереджено писати на ці теми, говорить Ропейк.

Водночас слід бути обачними, коли мова йде про те, як розсіяти омани. «Якщо в лоб оголосити їх страхи ірраціональними, люди займуть оборонну позицію, і тоді навряд чи щось вдасться зробити, — міркує він. — Потрібно прийняти цей факт про самих себе як даність і зрозуміти, що це частина нашого світосприйняття, яка може виявитись небезпечною для нас. Тоді з цим можна буде щось зробити».

В певному сенсі, боязнь хімії мало чим відрізняється від дитячого страху перед чудовиськами, що вторгаються в наші спальні. Подорослішавши, ми могли б стати мудрішими, але нас так само лякають невідомі, невидимі і неконтрольовані небезпеки. Справитися з такими страхами допоможуть лише знання, здоровий глузд і співпереживання.

X

Вхід

Завантажую...