Місячна електростанція - екологічна мрія японських вчених

Місячна електростанція - екологічна мрія японських вчених

Замкнута стрічка з фотоелектричних панелей завдовжки 11 тисяч кілометрів і шириною 400 км - її енергії вистачить на всіх. Побудувати таку неосяжну споруду на Землі проблематично, а на Місяці, здається, і зовсім - нереально складне завдання. І все ж саме земний супутник мріють одного разу окільцювати інженери з Японії, оскільки перетворивши Місяць в велетенську сонячну електростанцію, людство могло б вирішити енергетичну проблему раз і назавжди.

Смілива і фантастична ідея називається "Кільце Місяця" (Luna Ring) – це велетенський пояс сонячних батарей, що оточує наш природний супутник по екватору. Розробила цей план японська будівельна корпорація Shimizu.

Місячна енергія, що має передаватись на Землю за допомогою "силових променів", була б доступна майже всюди. Це невичерпне джерело зробило б непотрібними сучасні електричні системи та мережі і дозволило б реалізувати мрію про процвітаюче суспільство, що не забруднює природу шкідливими викидами електростанцій. У всякому разі в таку світлу перспективу вірять японські вчені.

Але чому б просто не "засіяти" Сахару сонячними батареями? Так, вартість їх буде величезною, але підйом аналогічних комплексів у космос - це ще більш дороге задоволення.

Поряд з виконуваністю настільки колосальної інженерної задачі (а це питання дискусійне) одним з головних доводів проти "Місячного кільця" стане незвичний зовнішній вигляд нічного світила. Чи звикнеться з ним світ заради отримання безмежної чистої енергії?

А ось доводи у прихильників "фотоелектричного Місяця" аналогічні аргументам будівельників орбітальних електростанцій. Основна перевага енергосистеми у відкритому космосі - висока ефективність. Розсіювання світла і поглинання його енергії атмосферною водою і молекулами газів, що входять до складу повітря, віднімають близько 35% енергії фотонів. Але найголовніше - мінливість джерела випромінювання: мова йде про залежність від часу доби, сезону і погоди. Всі ці фактори знижують сумарний потенціал наземної сонячної батареї на 75-90%, тобто на порядок.

Але головне - на Місяць майже нічого транспортувати не доведеться. Адже з місячного ґрунту можна отримувати кисень, різного роду скло і кераміку, будматеріали на зразок бетону або, приміром, місячні цеглини. Ну і все ті ж сонячні батареї - теж цілком можна виготовляти з місцевого матеріалу.

Потрібно лише створити роботів, здатних переробляти місячний ґрунт і залишати за собою поля фотоелектричних панелей. А те, що така ідея здійсненна, американські вчені Алекс Фрейндліх (Alex Freundlich) і його колеги з університету Х'юстона (University of Houston) показали на досвіді більше п'яти років тому. Очевидно, Shimizu далеко не перша думає про масштабні земляні роботи, які здатні виконати на Місяці армії роботів.

Але раніше фахівці у своїх планах доручали автономним апаратам лише облаштування бази та видобуток корисних матеріалів для неї ж. А японці вирішили, що коли-небудь аналогічний принцип дозволить змінити зовнішність всього Місяця.

Чому японці придумали саме екваторіальний пояс батарей - ясно. Значна його частина завжди буде звернена до сонячного світла, і падати він буде там майже прямовисно, що забезпечить максимальну ефективність станції.

Передавати ж енергію на Землю передбачається за допомогою серії величезних (20 кілометрів у діаметрі) мікрохвильових антен, а також потужних лазерних установок з високою щільністю енергії в пучку (яскравістю). Розташовуватися вони повинні в межах "станції" Luna Ring, але, зрозуміло, на видимій стороні Місяця.

Хоча в різний час Сонцем будуть висвітлюватись різні ділянки місячного екватора, передавальні станції, з очевидних причин, весь час будуть залишатися точно напроти Землі. Так що їх буде потрібно спорудити не так вже й багато.

Щоб теравати, які посилають на нашу планету, не пропали даремно і не завдали шкоди, прийомні системи (це будуть багатокілометрові ректени – випрямні антени, і, знову ж таки, поля фотоелектричних перетворювачів) повинні бути оснащені радіомаяками. За їх сигналами місячна автоматика буде наводити енергетичні промені точно в ціль, не зважаючи на обертання Землі.

Приймальні станції могли б не тільки постачати електрику в мережу, але й розкладати морську воду для отримання водню, що використовується як паливо, наприклад, в транспорті.

Само собою, над нестримною фантазією японських фахівців можна і посміятися, але, з іншого боку, свої мрії компанія вибудовує на цілком здійсненних технологіях, підкріплюючи їх оцінками того, якою буде міцність і вага тих чи інших конструкцій, з яких матеріалів їх можна було б зводити, з якими труднощами доведеться зіткнутися при монтажі.

Це свого роду запрошення до обговорення, спроба намітити контури майбутнього, матеріалізувати яке доведеться, ймовірно, вже наступним поколінням. І нехай розділ, в якому корпорація розміщує свої футуристичні проекти, так і називається - Shimizu's Dream - мріяти буває дуже корисно.

X

Вхід

Завантажую...