Розвиток екологічних уявлень людей з найдавніших часів до наших днів (частина перша)

Розвиток екологічних уявлень людей з найдавніших часів до наших днів (частина перша)

Історія виникнення і розвитку екологічних уявлень людей сягає корінням у сиву давнину. Знання про навколишнє середовище і характер взаємин з ним набули практичного значення ще на зорі розвитку людського виду.

Процес становлення трудової та суспільної організації первісних людей, розвиток їх розумової та колективної діяльності створювали основу для усвідомлення не тільки самого факту свого існування, але і для все більшого розуміння залежності цього існування як від умов всередині своєї суспільної організації, так і від зовнішніх природних умов. Досвід наших далеких предків постійно збагачувався і передавався з покоління в покоління, допомагаючи людині в її повсякденній боротьбі за життя.

Спосіб життя первісної людини давав їй відомості про тварин, на яких вона полювала, і про придатність або непридатність зібраних нею плодів. Вже півмільйона років тому предки людини мали чимало відомостей про їжу, яку вони добували збиранням і полюванням. Тоді ж почалось використання природних джерел вогню для приготування їжі, споживчі якості якої в умовах термічної обробки істотно поліпшувались.

Поступово людство накопичувало відомості про властивості різних природних матеріалів, про можливість їх використання для здійснення тих чи інших цілей. Створені первісною людиною технічні засоби свідчать, з одного боку, про вдосконалення виробничих умінь і навичок людей, а з іншого боку, є доказом «пізнання» ними зовнішнього світу, так як будь-яке, навіть найпримітивніше, знаряддя вимагає від його творців знання властивостей природних об'єктів, а також розуміння призначення самого знаряддя та знайомства зі способами і умовами його практичного використання.

Приблизно 150 тис. років тому люди самі навчились розводити вогонь, обладнувати примітивні житла, освоїли способи захисту від негоди і ворогів. Завдяки цим знанням людина змогла значно розширити області свого проживання.

Починаючи з 8-го тисячоліття до н.е. в Передній Азії починають практикуватись різні методи обробки землі та вирощування сільськогосподарських культур. У країнах Середньої Європи такого роду аграрна революція відбулась в 6-2-му тисячоліттях до н.е. В результаті велика кількість людей перейшла до осілого способу життя, при якому виникла нагальна необхідність у більш глибоких спостереженнях за кліматом, в умінні передбачати зміну пір року і зміни погоди. До цього ж часу відноситься і відкриття людьми залежності погодних явищ від астрономічних циклів.

Усвідомлення своєї залежності від природи, тісного зв'язку з нею відігравало важливу роль у формуванні свідомості первісної та стародавньої людини та знаходило відображення в анімізмі, тотемізмі, магії, міфологічних уявленнях. Недосконалість засобів і способів пізнання дійсності підштовхнула людей до створення особливого, більш зрозумілого та передбачуваного, з їх точки зору, світу надприродних сил, що виступає в якості своєрідного посередника між людиною і реальним світом. Надприродні сутності, антропоморфізовані первісними людьми, крім рис своїх безпосередніх носіїв (рослин, тварин, неживих предметів) наділялись рисами людського характеру, їм приписувались особливості людської поведінки. Це давало підстави для переживання первісними людьми своєї спорідненості з оточуючою їх природою, почуття «причетності» до неї.

Перші спроби впорядкувати процес пізнання природи, поставивши його на наукову основу, були вже в епоху ранніх цивілізацій Межиріччя, Єгипту, Китаю. Накопичення емпіричних даних про протікання різних природних процесів, з одного боку, та розвиток систем числення та вдосконалення вимірювальних процедур, з іншого — дозволили з усе більш високою точністю передбачати наступ тих чи інших природних катаклізмів (затемнень, вивержень, розливів річок, посух та ін.), поставити на сувору планову основу процес сільськогосподарського виробництва. Розширення обсягу знань про властивості різних природних матеріалів, а також встановлення деяких ключових фізичних закономірностей дали можливість архітекторам давнини досягти досконалості в мистецтві створення житлових будівель, палаців, храмів, а також споруд господарського призначення. Монополія на знання дозволяла правителям древніх держав тримати в покорі маси людей, демонструвати здатність «управляти» невідомими і непередбачуваними силами природи. Неважко бачити, що на даному етапі вивчення природи мало чітко виражену утилітарну спрямованість.

Найбільший прогрес у розвитку наукових уявлень про дійсність припав на епоху античності (VIII ст. до н.е. — V ст. н.е.). З її початком намітився відхід від утилітаризму в пізнанні природи. Це знайшло своє вираження, зокрема, в появі нових напрямів її вивчення, не орієнтованих на одержання безпосередньої матеріальної вигоди. На перший план стало виходити прагнення людей до відтворення несуперечливої картини світу та усвідомлення свого місця в ньому.

Особливий інтерес мислителі Стародавньої Греції та Риму виявляли до питань походження і розвитку життя на Землі, а також до виявлення зв'язків предметів і явищ навколишнього світу. Так, давньогрецький філософ, математик і астроном Анаксагор (бл. 500-428 рр.. до н.е.) висунув одну з перших теорій походження відомого на той момент світу і населяючих його живих істот. Згідно з його уявленнями основу існування реального світу складає об'єднання незчисленної кількості нескінченно малих його елементів. Будучи спочатку в безладді, вони утворювали хаос. Однак згодом світовий «розум» привів їх у рух і впорядкував таким чином, що неоднорідні елементи відокремились один від одного, а однорідні — зчепилися між собою, утворивши землю і речі. Причому найбільш тонкі, світлі, сухі і теплі елементи відтіснились назовні і утворили ефір, а щільні, темні, вологі і холодні зібрались до центру і утворили повітря, воду і землю. Висохнувши і затвердівши, земля стала колискою життя: її поверхня була запліднена насінням, занесеним туди з повітряної сфери дощами. В результаті на світ з'явились рослини, а вже слідом за ними прийшли тварини.

Давньогрецький філософ і лікар Емпедокл (бл. 487- 424 рр.. до н.е.) більшу увагу приділив опису самого процесу виникнення і подальшого розвитку земного життя. За його уявленнями спочатку із землі проросли рослини, потім виникли «тварини» (голови, тулуби, ноги і т.д., які живуть окремо). З'єднуючись згодом один з одним, вони утворювали складні організми, з яких виживали і залишали потомство лише найбільш життєздатні творіння. Точно таким же шляхом на думку Емпедокла виникла і людина. Видатний філософ, вчений-енциклопедист Аристотель (384-322 рр.. до н.е.) створив першу з відомих класифікацій тварин, а також заклав основи описової і порівняльної анатомії. Відстоюючи ідею єдності природи, він стверджував, що все більш досконалі види тварин і рослин походять від менш досконалих, а ті, у свою чергу, ведуть свій родовід від найпримітивніших організмів, що виникли колись шляхом самозародження. Ускладнення організмів Аристотель вважав наслідком їх внутрішнього прагнення до самовдосконалення.

Однією з головних проблем, які займали античних мислителів, була проблема взаємин природи і людини. Вивчення різних аспектів їх взаємодії склало предмет наукових інтересів давньогрецьких дослідників Геродота, Гіппократа, Платона, Ератосфена та ін.

Давньогрецький історик Геродот (484-425 рр.. до н.е.) пов'язував процес формування у людей рис характеру і встановлення того чи іншого політичного ладу з дією природних факторів (клімату, особливостей ландшафту та ін.).

Давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 рр.. до н.е.) вчив, що лікувати хворого необхідно, беручи до уваги індивідуальні особливості організму людини і її взаємини з навколишнім середовищем. Він вважав, що фактори зовнішнього середовища (клімат, стан води і ґрунту, спосіб життя людей, закони країни і т.д.) чинять визначальний вплив на формування тілесних (конституція) і душевних (темперамент) властивостей людини. Клімат, на думку Гіппократа, багато в чому визначає також і особливості національного характеру.

Знаменитий філософ-ідеаліст Платон (428-348 рр.. до н.е.) звертав увагу на зміни (переважно негативного характеру), що відбуваються з плином часу в навколишньому середовищі людини, і на впливи, що завдаються цими змінами на спосіб життя людей. Платон не пов'язував факти деградації життєвого середовища людини зі здійснюваною нею господарською діяльністю, вважаючи їх ознаками природного занепаду, переродження речей і явищ матеріального світу.

Давньогрецький учений-географ Ератосфен (бл. 276-194 рр.. до н.е.) зробив спробу дати строгий опис сучасної йому Ойкумени — частини Всесвіту, населеної людьми. Він склав найбільш точну для свого часу карту відомого світу, на якій земля простягалась від Атлантичного океану на заході до Бенгальської затоки на сході, від землі Туле (Західне узбережжя сучасної Норвегії) на півночі до Тапробани (острів Цейлон) на півдні. Вся Ойкумена була підрозділена ним на зони: жарку, дві помірні і дві холодні. Ератосфена вважають автором підходу до вивчення землі, згідно з яким Земля розглядається як «дім» людини.

Уявлення давніх людей про світ, в якому вони жили, не обмежувались лише рамками Ойкумени. За Анаксагором, Земля являє собою верхню основу вільно плаваючого в просторі циліндра, навколо якого обертаються Сонце і планети. Піфагорієць Філолай (бл. 500-400 рр.. до н.е.) стверджував, що в центрі Всесвіту знаходиться центральний вогонь, «хестна», навколо якого Земля, що має сферичну форму, щодоби описує окружність, через що і відбувається зміна дня і ночі. Давньогрецький астроном Аристарх Самоський (бл. 310-230 рр.. до н.е.) запропонував першу геліоцентричну систему світу, «помістивши» Сонце в центр Всесвіту. Однак такий погляд на світовий устрій ще дуже довго не отримував визнання. Аристотель вважав, що Земля має кулясту форму і знаходиться в центрі світу. Заперечуючи обертання Землі навколо своєї осі, він вважав зірки і планети пов'язаними з кришталевими сферами, які обертаються навколо спільного центру. Картина світу Аристотеля, зберігаючись незмінною в основних своїх рисах, залишалась панівною протягом усього середньовіччя, аж до появи геліоцентричної системи Миколая Коперника.

Розпочата давньогрецькими вченими справа вивчення середовища проживання людей і взаємин людини і природи отримала своє продовження в епоху розквіту Стародавнього Риму.

Римський поет і філософ Лукрецій Кар (бл. 99-55 рр.. до н.е.) слідом за своїм духовним вчителем, давньогрецьким філософом Епікуром (бл. 342-270 рр.. до н.е.), стверджував, що природою керують певні закони, пізнання яких покликане позбавити людей страху перед смертю, богами і силами природи і відкрити дорогу до щастя і блаженства. Він залишив після себе незавершену поему «Про природу речей», в якій, зокрема, виклав природну історію походження і розвитку людського роду. Зростання могутності людини Лукрецій пов'язував з розвитком у неї особливих механізмів пристосування до умов існування, що зробило людей більш конкурентоспроможними порівняно з іншими різновидами живих істот (раніше подібні думки висловлював Емпедокл). Основою світогляду Лукреція був своєрідний епікурейський атомізм, за яким все суще у світі складено з одних і тих же найдрібніших частинок — атомів. Все складається з них і з часом розпадається на них. Атоми, необхідні живому організму для підтримання існування, черпаються ним із зовнішнього середовища, тоді як непотрібні або ті, які втратили зв'язок з іншими частинками, відторгаються назовні.

Давньогрецький географ, геолог і історик Страбон (бл. 64-24 рр.. до н.е.) написав 17-томну «Географію», що містить цінні відомості з області геології, фізичної географії, етнографії, зоології та ботаніки. Як геолог Страбон завбачив суперечки «вулканістів» і «нептуністів», допускаючи, що поверхня Землі формувалась під впливом обох факторів динамічної геології — води і підземного жару. Він інтерпретував викопні мушлі молюсків як скам'янілі залишки найдавнішої морської фауни, які опинились на суші в результаті підняття відповідних ділянок морського дна. Страбон також висловив припущення, що за Атлантичним океаном, на заході існує невідомий материк, можливо, населений іншими, не схожими на європейців, людьми. Він також дотримувався цікавої точки зору, за якою до цивілізації можуть долучитись лише люди, що проживають на території з теплим або помірним кліматом, обґрунтовуючи це тим, що в умовах низьких температур життя змушене збиратись навколо вогнищ, які вимагають безперервного підтримання вогню.

Римський натураліст Пліній (23-79 рр.. н.е.) написав 37-томний твір «Природна історія», своєрідну енциклопедію природознавства, в якій виклав відомості з астрономії, географії, етнографії, метеорології, зоології та ботаніки. Описавши велику кількість рослин і тварин, він також вказав місця їх зростання та проживання. Певний інтерес представляє зроблена Плінієм спроба порівняння людини і тварин. Він звернув увагу на те, що у тварин в житті домінує інстинкт, а людина все (у тому числі вміння ходити і говорити) набуває шляхом навчання, через наслідування, а також за допомогою свідомого досвіду.

Занепад давньоримської цивілізації, що почався в другій половині II ст., її подальша загибель під натиском варварів і, нарешті, встановлення практично на всій території Європи панування догматичного християнства призвели до того, що науки про природу і людину протягом багатьох століть переживали стан глибокої стагнації, не отримуючи практично ніякого розвитку.

Стан речей змінився з настанням епохи Відродження, про наближення якої сповістили праці таких видатних середньовічних вчених, як Альберт Великий і Роджер Бекон.

Перу німецького філософа і теолога Альберта Больштедтського (Альберта Великого) (1206-1280) належать кілька природничих трактатів. Твори «Про алхімію» та «Про метали і мінерали» містять висловлювання про залежність клімату від географічної широти місця і його положення над рівнем моря, а також про зв'язок між нахилом сонячних променів і нагріванням ґрунту. Тут же Альберт говорить про походження гір і долин під впливом землетрусів і потопів; розглядає Чумацький Шлях як скупчення зірок; заперечує факт впливу комет на долі і здоров'я людей; пояснює існування гарячих джерел дією тепла, що йде з глибин Землі і т.д. У трактаті «Про рослини» він розбирає питання органографії, морфології і фізіології рослин, наводить факти по селекції культурних рослин, висловлює ідею зміни рослин під впливом середовища.

Англійський філософ і природознавець Роджер Бекон (1214-1294) стверджував, що всі органічні тіла представляють за своїм складом різні комбінації тих самих елементів і рідин, з яких складені тіла неорганічні. Бекон особливо відзначав роль сонця в житті організмів, а також звертав увагу на їх залежність від стану середовища та кліматичних умов в конкретній місцевості проживання. Він говорив також про те, що людина не меншою мірою, ніж всі інші організми, піддається впливу клімату — його зміни здатні призводити до змін в тілесній організації і характерах людей.

Настання епохи Відродження нерозривно пов'язане з ім'ям знаменитого італійського живописця, скульптора, архітектора, вченого та інженера Леонардо да Вінчі (1452-1519). Він вважав основним завданням науки встановлення закономірностей явищ природи, виходячи з принципу їх причинного, необхідного зв'язку. Вивчаючи морфологію рослин, Леонардо цікавився впливом на їх будову і функціонування з боку світла, повітря, води і мінеральних частин ґрунту. Вивчення історії життя на Землі привело його до висновку про зв'язок існування Землі і Всесвіту і про нікчемність того місця, яке займає в ньому наша планета. Леонардо заперечував центральне положення Землі як у Всесвіті, так і в Сонячній системі.

Розвиток екологічних уявлень людей з найдавніших часів до наших днів (частина друга)

X

Вхід

Завантажую...