Спостереження за тваринами з космосу: від білих ведмедів до пінгвінів

Спостереження за тваринами з космосу: від білих ведмедів до пінгвінів
Коричневі плями — колонія імператорських пінгвінів на мисі Колбек, Антарктида (супутниковий знімок 2010 року).

В минулому наукових досліджень єдиним способом дізнатись, скільки буйволів блукає прерією або скільки мавп скаче тропічним лісом, було відправитись туди і рахувати. Завдяки досягненням супутникових зображень, сучасні дослідники можуть встановлювати чисельність деяких видів, не ризикуючи дістати укус отруйної змії або обмороження ноги.

Сет Степлтон з Міннесотського університету опублікував в цьому місяці дослідження, в якому навів нові способи спостереження за популяціями білих ведмедів, зокрема з використанням супутника, який забезпечує зображеннями Google Earth. Білі ведмеді — найбільший вид сучасних ведмедів, а також один з найбільш широко вивчених великих ссавців на Землі, проте щодо їх місцезнаходження в більшій частині Арктики ми знаємо напрочуд мало.

Щоб знайти білих ведмедів на тлі крижаного пейзажу, Степлтон та його колеги звузили коло пошуку до більш темних островів, де ведмеді часто опиняються в кінці літа — після того як тане лід. За допомогою супутників дослідники успішно ідентифікували близько ста білих ведмедів. В окремому дослідженні вони також переконались, що це дійсно були ведмеді (а не каміння чи піна), шляхом проведення аерофотозйомки на гелікоптері.

Нові досягнення в автоматизації та підвищення роздільної здатності супутникових знімків одного дня можуть дати нам можливість рахувати білих ведмедів незалежно від того, де вони знаходяться. «Технологія розвивається так швидко, вона має потенціал, щоб відкрити величезне поле дослідних і природоохоронних напрямків», — відзначає Степлтон.

Давайте поглянемо, за якими ще тваринами спостерігають космічні папараці.

Імператорські пінгвіни поблизу станції Дюмон д’Юрвіль, квітень 2012 року. До впровадження технології зйомки птахів з космосу, рахувати імператорських пінгвінів в Антарктиці було вельми не легко.

Імператорські пінгвіни

Імператорські пінгвіни — ймовірно найбільші пінгвіни на Землі, але це не єдине, що робить їх видимими з космосу. Найпомітніше свідчення про колонії імператорських пінгвінів — це те, що вони залишають після себе на льоду, — екскременти. «Коричневі плями добре виділяються на свіжому снігу», — розповідає Пітер Фретвелл з Британської антарктичної служби.

Працюючи зі знімками Антарктиди, отриманими завдяки супутникам програми Landsat, Фретвелл і його колеги виявили, що вони можуть використовувати ці «фекальні плями» в якості індикатора потенційної колонії. Після того, як вчені знаходять коричневу пляму, вони можуть націлити супутники і порахувати птахів окремо або зробити оцінки чисельності популяції на основі того, скільки пінгвінів притиснулись один до одного.

Просто переглядаючи супутникові знімки, Фретвелл та його колеги збільшили кількість відомих колоній імператорських пінгвінів більш ніж вдвічі.

Південні кити

У 2013 році Фретвелл також очолював дослідження по виявленню з космосу китів. Замість того, щоб сканувати весь океан на предмет китових хвостів чи плавців, його дослідження було зосереджене на Гольфо-Нуево, Аргентина — затоці, в яку південні кити приходять для розмноження в період з липня по листопад. Такі місця ідеально підходять для підрахунку китів через супутник, оскільки багато видів вибирають спокійні, чисті води, де вони можуть погрітись біля поверхні води зі своїми китенятами.

Фретвелл виявив, що підрахунок китів вручну, за допомогою даних супутника, дійсно можливий. Більше того, для більшого охоплення він і його команда вирішили використати в дослідженні комп'ютерну анімацію. Наприклад, в найпростішому аналізі, дослідники виявили, що комп'ютер може ідентифікувати всі яскраві зони на зображенні, які за розмірами та формою відповідають киту. Насправді, за словами Фретвелла, розпізнавання комп’ютером південних китів може бути простішим, ніж розпізнавання інших видів, у зв'язку з тим, що на темних головах цих тварин ростуть сіро-білі нарости.

Тільки уявіть, як воно — мати видимий з космосу наріст на обличчі.

Кажани, птахи та черепахи

Якщо ви зібрались досліджувати тварин, використовуючи супутникові зображення, ця тварина, очевидно, має бути відносно великою. Наприклад, за словами Степлтона, дорослий самець білого ведмедя на знімку супутника WorldView-2 являє собою не більш ніж шість-вісім білих пікселів. Проте нова ініціатива Міжнародної космічної станції під назвою Міжнародне співробітництво з дослідження тварин з використанням космонавтики (International Cooperation for Animal Research Using Space, ICARUS), найближчим часом може допомогти вченим стежити за окремими тваринами значно менших розмірів.

Більшість GPS-маячків збирають дані про місцезнаходження, але не мають достатньо енергії, щоб передати цю інформацію на супутник. Це означає, що для отримання цієї інформації досліджувану тварину потрібно спіймати — особливо важке завдання, коли ви працюєте з невеликими мігруючими тваринами. Але з новим апаратним забезпеченням ICARUS, вчені зможуть використовувати більш просунуті GPS-маячки, які передаватимуть інформацію назад на космічну станцію, яка знаходиться набагато ближче до Землі, ніж більшість супутників.

Ініціатива ICARUS спрямована на відстеження птахів, кажанів, морських черепах та гризунів, щоб краще зрозуміти екосистеми, підвищити рівень безпеки польотів, відслідковувати вимираючі види та стежити за поширенням інфекційних захворювань. Але передавачі стають все меншими. Найближчим часом ми зможемо спостерігати за метеликом-монархом, який пролітає високо в небі над нашими головами.

Хоча зараз це ще фантастика.

X

Вхід

Завантажую...