Довготривале забруднення сірчаним газом, окислами вуглецю, окислами азоту та іншими небезпечними речовинами шкідливо впливає на здоров'я людини. При цьому збільшується загальний рівень захворюваності, що обумовлене ураженням окремих органів та систем організму: дихальної (пневмонія, бронхіальна астма та інші неспецифічні хвороби легень), серцево-судинної (гіпертонія, інфаркт міокарда тощо), шлунково-кишкової та інших. На стан екологічної ситуації в регіонах України впливає також прояв еколого-географічних проблем. Серед них для України характерними є:

• зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);
• зміна структури земельних ресурсів унаслідок вилучення земель під господарські потреби і забудови, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карсту, суфозії та просідання грунтів, підтоплення і заболочення тощо);
• зниження родючості грунтів унаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення тощо та забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами;
• зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод унаслідок посиленого водозабору, внесення забруднюючих речовин у водні об'єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;
• забруднення повітря та зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
• скорочення розмаїття рослинного й тваринного світу та зміни в його генофонді;
• зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;
• погіршення геогігієнічних та санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.
•  

У деяких містах викиди автотранспорту складають більше ніж половину всіх викидів. Так, у Євпаторії та Ужгороді – 91%, Ялті, Полтаві та Хмельницькому – 88%, Сімферополі, Івано-франківську і Луцьку – 83%, Львові – 79%, Вінниці та Києві – 77%, Чернівцях – 75% від загальної кількості викидів. На території України експлуатується понад 1 млн вантажних автомобілів та близько 2,5 млн легкових. Інтереси розвитку народного господарства країни вимагають збільшення автомобільного парку, незважаючи на відносно низьку ефективність автомобільного транспорту з іншими викидами. В Україні сьогодні ще широко використовують тетраетилсвинець у виробництві високооктанових автомобільних бензинів. Етилюванню підлягають близько 50% автомобільних бензинів, а вміст свинцю досягає 0,36 г/л (в Англії та ФРН – 0,15 г/л, у США – 0,13 г/л). Причиною цього є нерозвиненість виробничих потужностей вторинної переробки на нафтопереробних заводах країни. Відсутність домішок у відпрацьованих газах дозволить застосувати тільки каталітичне допалювання продуктів неповного згорання моторного палива і зробити викиди автомобілів екологічно чистими. Проводиться постійний контроль токсичності та димності. Розширено кількість контрольно-регулювальних постів на підприємствах, організуються такі пости на станціях техобслуговування, в автомобільних кооперативах. Нині їх нараховується 72. Останнім часом посилено контроль за викидами автотранспорту як під час перевірок автопідприємств, так і проведення комплексних перевірок – операцій “Чиста повітря”. У 1997 р. в автотранспортних підприємствах працівниками Мінприроди і ДАІ було перевірено 76 тис. автомобілів, із них 34 тис. автомобілів, або 19,3% не відповідали встановленим стандартам. Згідно з рішеннями та постановами Кабінету міністрів України збільшуються поставки неетильованих бензинів. У 1997 р. їх кількість складала 51% від загальної кількості поставленого бензину. Однак, на жаль, Держкомнафтопродукт України не забезпечив його поставки у міста з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря та міста-курорти. Проблема ускладнюється тим, що поряд зі зміною структури і збільшенням масштабів промислового виробництва характерною особливістю науково-технічного прогресу сучасного періоду є інтенсивний процес урбанізації, тобто ріст міст та збільшення кількості міського населення в основному за рахунок міграції сільського населення. Процес урбанізації, який відбувався найбільш інтенсивно у середині нинішнього століття, збігся в часі з так званим демографічним вибухом (різким збільшенням природного приросту населення), що також сприяло росту міського населення. Відзначалося особливо інтенсивне збільшення великих міст (понад 100 тис. населення) та великих міських агломерацій і уповільнення розвитку малих міст. Як відомо, міста ростуть у районах, де розвивається промисловість, адже саме робітники промислових підприємств є основною містоутворюючою групою. У той же час у місцях розміщення промисловості та інтенсивного руху автотранспорту реєструють найвищий ступінь забруднення атмосферного повітря на одиницю площі. Таким чином, сучасні великі промислові міста, які характеризуються високою щільністю населення, опиняються у найгіршому положенні стосовно забруднення атмосферного повітря, якщо не вживати заходів щодо захисту останнього. Головні забруднювачі повітря – підприємства металургії, у загальному об'ємі викидів їх частка складає 33%, енергетики – 30%, вугільної – 10%, хімічної та нафтохімічної промисловості – 7%. Найбільша частка (80%) викидів сірчистого ангідриду припадає на підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. Основну кількість викидів оксидів азоту (72%) дають підприємства енергетики та металургії. На підприємства хімічної, нафтопереробної та газової промисловості припадає найбільша частка (43%) викидів вуглеводнів. За останнє п'ятиріччя загальний об'єм викидів від стаціонарних джерел зменшився на 3,4 млн т (26%). За цей період викиди сірчистого ангідриду знизилися на 25%, у тому числі в енергетиці – 29%, металургії – 30%, вугільній промисловості – 34%, хімії та виробництві міндобрива – на 35%. Забруднення атмосферного повітря в таких містах, як Запоріжжя, Макіївка, Лисичанськ, Дніпродзержинськ, у деяких районах Києва, в багатьох інших промислових регіонах України досягло небезпечного для життя людини рівня, коли за відсутності вітру концентрація шкідливих хімічних речовин перевищує ГДК в 25-100 разів. Загалом у повітряний басейн України щороку викидається понад 20 млн т шкідливих речовин. Викиди оксидів азоту зменшились у металургії на 18%, хімічній промисловості та виробництві мінеральних добив – на 37,7%. Викиди вуглеводнів знизилися на 5.5%, у тому числі на підприємствах металургії – на 12%, у хімічній та нафтопереробній промисловості – на 48%, але збільшилися на підприємствах вугільної промисловості – на 40 тис. т (99%). Незважаючи на зниження об'ємів викидів, рівні забруднення атмосферного повітря в багатьох промислових містах залишаються високими. Протягом останніх років виявляли регулярне перевищення санітарних норм забруднення за такими показниками: 1) пил – у містах Дніпродзержинську, Донецьку, Запоріжжі, Комунарську, Кривому Розі, Маріуполі, Одесі: 2) сірчистий ангідрид – у Дніпродзержинську, Комунарську, Кривому Розі, Одесі; 3) діоксид азоту – у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Комунарську, Кривому Розі, Одесі, Маріуполі, Черкасах; 4) аміак – у Дніпродзержинську, Донецьку, Києві, Комунарську, Кривому Розі, Маріуполі, Черкасах; 5) феноли – в Одесі, Макіївці, Донецьку, Запоріжжі, Горлівці; 6) формальдегід – у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі, Одесі; 7) бенз(а)пірен – у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Комунарську, Кривому Розі, Маріуполі, Ялті. Середньорічні концентрації важких металів в основному не перевищували норм, за винятком Донецька, де концентрації міді складали 3,6 ГПК, свинцю 2,7 ГПК, та Костянтинівки, де вміст свинцю складав 2 ГПК. Максимальні концентрації досягли: міді – 12,6 ГПК у Донецьку, 3,9 ГПК в Одесі, 2,3 ГПК у Вінниці, 2 ГПК у Запоріжжі; свинцю – 14,5 ГПК у Донецьку, 13,3 у Києві, 4,5 у Костянтинівці, 3,3 у Комунарську, 2,7 у Житомирі, 1,2 в Донецьку; марганцю – 4,9 у Запоріжжі, 3Б6 у Комунарську, 1,6 ГПК в Сумах. Порівняно з попереднім роком у 1991 р. Збільшилися ріві звбруднення за такими показниками: пил – у Горлівці, Дзержинську, Маріуполі, Чернівцях – в 1,8 – 1,5 разу; діоксид азоту – в Рубіжному - в 2,7 рази, в Кривому Розі, Дзержинську, Горлівці – в 1,5 – 1,3 рази; фенол – у Слов’янську, Києві, Краматорську, Кривому Розі, Дзержинську, Лисичанську, Горлівці – в 1,8 – 1,1 рази; формальдегід – у Запоріжжі в 2,8, Луганську, Кіровограді, Маріуполі, Черкасах – в 1,4 разу. При цьому спостерігалося незначне зниження забруднення у Дніпродзержинську, Красноперекопську, Севастополі, Сімферополі – пилом, Одесі – діоксидом азоту, Запоріжжі, Сєверодонецьку – фенолом, Донецьку, Лісичанську, Рубіжному – формальдегідом. Головними причинами повільного зменшення викидів і рівнів забруднення є використання технологій, велика кількість яких не відповідає сучасним екологічним вимогам, значний обсяг морально застарілого і фізично зношеного обладнання, невиконання в зазначені терміни заходів щодо зниження викидів у атмосферу, низький рівень експлуатації пилогазоочисних споруд. Терміни експлуатації технічного обладнання, передовсім у чорній та кольоровій металургії, хімічній та вугільній промисловості, виробництві будівельних матеріалів та енергетиці, значно перевищують встановлені нормативи, що є наслідком повільного впровадження нових мало- та безвідходних технологій. Нині 45% основних виробничих фондів металургійних підприємств працюють із закінченим терміном експлуатації. Так, понад 50% коксових батарей перебувають в експлуатації більш яу 20 років, у тому числі 15% - більш як 35 років, близько 95% доменних печей вичерпали амортизаційні терміни. Більша частина аглофабрик в Україні експлуатуються понад 30 років, у тому числі Макіївського металургійного заводу – 55 років, Єнакієвського – 50 років. Аглофабрика Дніпровського металургійного комбінату, яку у 1991 р. Виведено з експлуатації, проіснувала 45 років. Технологічне обаднання Дніпровського алюмінієвого заводу, Дмитріївської та Байдаківської збагачувальних фабрик, теплоелектроцентралі в м. Олександрії Кіровоградської області було виготовлено в 30-ті – 40-ві роки і працює донині. Аналогічна ситуація і на підприємствах з виготовлення цементу. Сушильні барабани цеху помелу Дніпродзержинського заводу перебувають в експлуатації з 1944 р., цементні млини Новокриворізького цементно-гірничного комбінату – з 1954 р., Краматорського цементно-шиферного комбінату – з 1955 р., Миколаївського цементно0гірничого комбінату – з 1956 р. У проектах на будівництво нових та реконструкцію діючих виробництв закладаються існуючі нині в основному застарілі технологічні рішення. Так, передпроектні матеріали реконструкції комбінату «Запорожсталь» та Дніпровського металургійного комбінату розроблені з використанням застарілої технології зі збереженням існуючого металургійного циклу, але ж ці підприємства після проведення реконструкції працюатимуть у ХХІ ст. Уже накопичено багато фактів про можливий несприятливий вплив атмосферних забруднень на здоров’я населення. Саме вони стали причиною посилення уваги до санітарної охорони атмосферного повітря і дозволили виділити медичний аспект як визначальний у складній та багатогранній проблемі. Найдетальніші дані про вплив на здоров’я населення є нині стосовн таких поширених забруднювачів, як завислі речовини та діоксид сірки. Першими сигналами можливої негативної дії атмосферних забруднень на здоров’я населення були так звані токсичні тумани – випадки гострого впливу атмосферних забруднень, концентрація якиз зростала за несприятливих метеорологічних умов. Перший такий випадок, у долині річки Маас у Бельгії у 1930 р., розглядався спочатку як епізод. Але тепер вже подібні токсичні тумани спостерігають у різних країнах різних континентів. Як стало відомо пізніше, причиною токсичної дії в період туманів була здатність сірчистого газу в присутності завислих речовин проникати глибоко в легені, створюючи високі місцеві концентрації. Сірчистий газ добре розчиняється у воді, і, потрапляючи у верхні дихальні шляхи, не досягає альвеол. Наявність завислих частинок у повітрі змінює умови. На них сорбується волога повітря, в якій розчиняється сірчистий газ. Частинки з присутнім на них сірчистим газом проникають глибоко в легені, досягаючи альвеол, де і відбувається виділення сірчистого газу. Таким чином, завислі речовини відіграють роль вектора, провідника, змінюючи місце застосування дії сірчистого газу. В альвеолах створюється висока місцева концентрація останнього, що і призводить до токсичного ефекту. З’явившись як гіпотеза, ця теорія взаємодії газ-аерозоль-організм була перевірена в експериментальних умовах і одержала підтвердження (А. Göetz, 1961; A. Amdur, 1961). Її можна поширити на всі газоподібні та пароподібні забруднювачі, які відрізняються доброю розчинністю у воді і тому затримуються у верхніх дихальних шляхах. Токсичні тумани стали першим сигналом того, що рівні забруднення повітря у містах можуть досягати такої межі, перевищення якої може справляти шкідливий вплив на здоров’я населення. Друга група чинників, які спонукали підвищити увагу до проблеми забруднення атмосферного повітря, пов’язана з хронічними неспецифічними захворюваннями. Як відомо, в останнє десятиріччя у багатьох країнах світу, особливо промислово розвинутих, відзначено зміни в структурі захворюваності населення, а саме, фіксується ріст хронічних неспецифічних захворювань. Серед останніх суттєвого значення набуває атеросклероз і пов’язані з ним коронарні та дегенеративні захворювання серця, а також рак легенів, хронічний бронхіт та емфізема, бронхіальна астма та ін. При цьому привертають до себе увагу не тільки зміни в структурі захворюваності, але й ріст смертності від них. Разом з тим досі залишається неясним вплив інших типів забруднення атмосферного повітря на здоров’я населення та їх зв’язок зі зміною структури захворюваності населення. Це питання вимагає невідкладного вирішення, якщо врахувати темпи урбанізації та постійно зростаючу чисельність міського населення. Природно, що накопичені факти про несприятливий вплив атмосферних забруднень на людину дуже гостро ставлять питання про прийняття термінових заходів щодо боротьби із забрудненням атмосфери та оздоровлення повітряного басейну. У низці країн з’явилися національні програми боротьби із забрудненням атмосферного повітря за участю різних фахівців. У деяких країнах прийняті відповідні закони. Розширилося міжнародне співробітництво з різних аспектів проблеми на основі двосторонніх угод, у рамках міжурядових та міжнародних організацій. Одним із основних напрямків зменшення викидів і забезпечення високої якості атмосферного повітря є встановлення та контроль за додержанням нормативів гранично припустимих викидів (ГПВ) та виконанням заходів щодо їх досягнення. Нині нормативи ГПВ забруднювачів встановлені для підприємств з об’ємом викидів понад 99% від загальних викидів по країні. У складі проектів нормативів ГПВ обов’язково розроблюються та затверджуються такі конкретні щодо зниження викидів в атмосферу заходи: 1) оснащення джерел викидів шкідливих речовин пилогазоочисгими установками; 2) заміна або реконструкція морально та фізично застарілих пилогазоочисних установок; 3) виведення з експлуатації старих, екологічно неблагополучних виробництв; 4) впровадження мало- та безвідходних технологічних процесів та ін. Досягнута ефективність складає 40 – 50% від запланованої. Це пояснюється тим, що на підприємствах України щорічно не забезпечувалося виконання великої кількості заходів, передовсім через відсутність фінансування та недостатність потужностей підрядних будівельних організацій. Так, у місті Маріуполі, де склалася вкрай напружена екологічна обстановка, на 2-х найбільших в Україні металургійних комбінатах через відсутність фінансування та лімітів підрядних робіт не виконано заходів загальною ефективністю зменшення викидів забруднюючих речовин більш як на 150 тис. т. Протягом багатьох років здійснювали заходи, що не потребували великих асигнувань, але й ефективність від їх запровадження була невисокою, за винятком заходів, які передбачали заміну твердого палива і мазуту на природний газ, що дозволяло значно зменшувати викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря. Найнижчий показник виконання природоохоронних заході відзначається на підприємствах металургії – 35%, хімчної та з виробництва мінеральних добрив – 47%, вугільної промисловості – 59%. Серед значних невиконаних заходів варто назвати такі: 1) знешкодження аглогазів зони спікання агломашин на Маріупольському комбінаті «Азовсталь», ефективність 78 тис. 600 т; 2) гасіння породних відвалів на шахтах ВО «Донецьквугілля», заплановане скорочення викидів 22 тис. т.; 3) заміна вагранок на індукційні печі на Макіївському труболиварному заводі, ефективність 13,7 тис. т; 4) установка безполум’яного допалювання оксиду вуглецю на Солов’янському ВО «Хімпром», ефективність 9,7 тис. т. Одним із показників стану природоохоронної роботи на підприємствах є відношення кількості вловлюваних шкідливих речовин до загальної, що відходить від джерел викидів. Цей показник уловлювання збільшився незначно, а за окремими інгредієнтами в деяких галузях навіть зменшився. На підприємствах України вловлюються та утилізуються в основному тверді забруднювачі, газоподібні – лише в незначній кількості. Це пояснюється, зокрема, відсутністю технічних рішень з проблем уловлювання деяких газоподібних речовин. Низький показник уловлювання зумовлений також тим, що хоча на підприємствах України щорічно встановлюються значні потужності очисних споруд, рівень експлуатації наявного пилогазоочисного устаткування залишається досить низьким. Найбільш незадовільно експлуатувалися пилогазоочисні установки на підприємствах Миколаївської (47%), Полтавської (27%), Одеської (25%), Харківської та Чернівецької (23%) областей і міста Києва (31%). На багатьох підприємствах країни не поліпшується експлуатація пилогазоочисних установок протягом декількох років, а на деяких підприємствах навіть збільшився відсоток несправних установок і таких, що працюють неефективно. Радикальним заходом боротьби із забрудненням атмосферного повітря є створення замкнутих технологічних процесів, за яких відсутній викид в атмосферу хвостових газів на кінцевих стадіях виробничих процесів або газів, які утворюються на проміжних стадіях виробництва (абгазів) і виводяться через спеціальні абгазові лінії. Але на сучасному рівні науково-технічного прогресу в галузі охорони атмосферного повітря немає прикладів створення технічних процесів, які діють за принципом повністю замкнутих систем. В останнє десятиріччя спостерігається тенденція до впровадження часткової рециркуляції, тобто повторного використання газів. Так, для гальмування процесу утворення оксидів азоту під час спалювання палива (на ТЕЦ та у двигунах внутрішнього згорання) пропонується часткова рециркуляція газів, які виходять. Більш перспективним є принцип комплексного використання природної сировини за типом створення виробництва з безвідходою технологією. Добрим прикладом впровадження такого принципу в практику є процес газифікації високосірчистого рідкого палива (мазуту) з отриманням газу, який використовують для енергетичних цілей, та сірки, а також інших супутніх продуктів, які виділяються під час технологічного процесу, для різних потреб народного господарства. У цій схемі хвостові гази та абгази являють собою цінну сировину, яку використовують у промисловому виробництві.