Для того щоб краще уявити предмет соціальної екології, слід розглянути процес її виникнення та оформлення як самостійної галузі наукового знання. По суті, виникнення і подальший розвиток соціальної екології виявилися природним наслідком все більш зростаючого інтересу представників різних гуманітарних дисциплін - соціології, економічної науки, політології, психології тощо, - до проблем взаємодії людини і навколишнього середовища.

Своєю появою термін «соціальна екологія» зобов'язаний американським дослідникам, представникам Чиказької школи соціальних психологів - Р. Парку і Е. Берджесу, які вперше вжили його у своїй роботі з теорії поведінки населення в міському середовищі в 1921 р. Автори використовували його як синонім поняття екологія людини. Поняття ж соціальна екологія було покликане підкреслити, що мова в даному контексті йде не про біологічне, а про соціальне явище, що має, втім, і біологічні характеристики.

Одне з перших визначень соціальної екології дав у своїй роботі 1927 Р. Мак-Кензіл, охарактеризувавши її як науку про територіальні і тимчасові відносини людей, на які мають вплив селективні (виборчі), дистрибутивні (розподільні) та аккомодаційно (пристосувальні) сили середовища. Таке визначення предмета соціальної екології покликане було стати основою для дослідження територіального поділу населення всередині міських агломерацій.

Потрібно зазначити, однак, що термін «соціальна екологія», найкраще, мабуть, відповідає для позначення специфічного напряму досліджень взаємовідносин людини як соціальної істоти із середовищем свого існування, так і не прижився в західній науці, в рамках якої перевагу з самого початку стало віддаватися поняттю «екологія людини» (human ecology). Це створило певні труднощі для становлення соціальної екології як самостійної, гуманітарної по своїй основній спрямованості, дисципліни. Справа в тому, що паралельно з розвитком власне соціально-екологічної проблематики в рамках екології людини в ній розроблялися біоекологічні аспекти людської життєдіяльності. Пройшовша до цього часу тривалий період становлення і за рахунок цього має більшу вагу в науці і мала більш розвинений категоріальний і методологічний апарат біологічна екологія людини довго «затуляла» гуманітарну соціальну екологію від поглядів передової наукової громадськості. І все ж соціальна екологія деякий час існувала й розвивалася відносно самостійно як екологія (соціологія) міста.
Незважаючи на явне прагнення представників гуманітарних галузей вивільнити соціальну екологію з-під «гніту» біоекології, вона продовжувала протягом багатьох десятиліть відчувати істотний вплив з боку останньої. В результаті більшу частину понять, свій категоріальний апарат соціальна екологія запозичила у екології рослин і тварин, а також у загальної екології. У той же час, як відзначає Д. Ж. Маркович, соціальна екологія поступово удосконалювала свій методологічний апарат з освоєнням просторово-часового підходу соціальної географії, економічної теорії дистрибуції та ін.

Істотний прогрес у розвитку соціальної екології та процесі її відокремлення від біоекології стався в 60-і роки XX сторіччя. Особливу роль в цьому відіграв Світовий конгрес соціологів, що відбувся у 1966 р. Швидкий розвиток соціальної екології в наступні роки привзвів до того, що на черговому конгресі соціологів, що пройшов у Варні в 1970 р., було прийнято рішення створити Дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Тим самим, як зазначає Д. Ж. Маркович, було, по суті, визнано існування соціальної екології як самостійної наукової галузі і дано поштовх більш швидкому її розвитку і точному визначенню її предмета.

У розглянутий період істотно розширився перелік завдань, які була покликана вирішувати ця галузь наукового знання. Якщо на зорі становлення соціальної екології зусилля дослідників в основному зводилися до пошуку в поведінці територіально локалізованої людської популяції аналогів законів і екологічних відносин, характерних для біологічних співтовариств, то з другої половини 60-х років коло питань, що розглядались доповнили проблеми визначення місця і ролі людини в біосфері , вироблення способів визначення оптимальних умов її життя й розвитку, гармонізації взаємин з іншими компонентами біосфери. Процес гуманітаризації соціальної екології призвів до того, що крім названих завдань у коло розроблюваних нею питань були включені проблеми виявлення загальних законів функціонування і розвитку суспільних систем, вивчення впливу природних факторів на процеси соціально-економічного розвитку та пошуку способів керування дією цих факторів.
У СРСР до кінця 70-х років також склалися умови для виділення соціально-екологічної проблематики в самостійний напрям міждисциплінарних досліджень. Істотний внесок у розвиток радянської соціальної екології внесли Е. В. Гірусов, О. М. Кочергін, Ю. Г. Марков, М. Ф. Реймерс, С. М. Соломіна та ін.

Однією з найважливіших проблем, що стоять перед дослідниками на сучасному етапі становлення соціальної екології, є вироблення єдиного підходу до розуміння її предмета. Незважаючи на очевидний прогрес, досягнутий у справі вивчення різних аспектів взаємовідносин людини, суспільства та природи, а також на значне число публікацій з соціально-екологічної проблематики, що з'явилися в останні два-три десятиліття у нас в країні і за кордоном, з питання про те, що саме вивчає ця галузь наукового знання, як і раніше існують різні думки. У підручниках з екології зазвичай даються два варіанти визначення соціальної екології: у вузькому сенсі під нею розуміють науку про взаємодію людського суспільства з навколишнім природним середовищем, а в широкому - науку про взаємодію окремої людини і людського суспільства з природного, соціального і культурними середовищами. Цілком очевидно, що мова в кожному з представлених випадків тлумачення йде про різні науки, що претендують на право називатися «соціальною екологією». Не менш показовим є порівняння між собою визначень соціальної екології та екології людини. Остання визначається як: I) наука про взаємодію людського суспільства з природою; 2) екологія людської особистості; 3) екологія людських популяцій, у тому числі вчення про етноси. Добре помітна майже повна ідентичність визначення соціальної екології, що розуміється «у вузькому сенсі», і першого варіанту інтерпретації екології людини. Прагнення до фактичного ототожнення цих двох галузей науки, як і раніше характерне для зарубіжної науки, але воно досить часто піддається критиці сучасними російськими вченими. С. М. Соломіна, зокрема, вказуючи на доцільність розведення соціальної екології і екології людини, обмежує предмет останньої розглядом соціально-гігієнічних та медико-генетичних аспектів взаємовідносин людини, суспільства та природи. З подібною трактуванням предмета екології людини солідарні В. А. Бухвалов, Л. В. Богданова і деякі інші дослідники, але категорично не згодні інші вчені, на думку яких, ця дисципліна охоплює значно ширше коло питань взаємодії антропосистеми (аналізованої на всіх рівнях її організації - від індивіда до людства в цілому) з біосферою, а також з внутрішньою біосоціальною організацією людського суспільства. Неважко помітити, що подібна інтерпретація предмету екології людини фактично прирівнює її до соціальної екології, що розуміється в широкому сенсі. Такий стан значною мірою пов'язаний з тим, що в даний час намітилася стійка тенденція зближення цих двох дисциплін, коли спостерігається взаємопроникнення предметів двох наук та їх взаємозбагачення за рахунок спільного використання накопиченого у кожній із них емпіричного матеріалу, а також методів та технологій соціально-екологічних і антропоекологічних досліджень.

Сьогодні все більше число дослідників схиляються до розширеного тлумачення предмета соціальної екології. Так, на думку Д. Ж. Марковича, предметом вивчення сучасної соціальної екології, що розуміється ним як частинна соціологія, є специфічні зв'язки між людиною і середовищем його проживання. Основні завдання соціальної екології виходячи з цього можуть бути визначені наступним чином: вивчення впливу середовища проживання як сукупності природних і суспільних факторів на людину, а також впливу людини на навколишнє середовище.

Трохи іншу інтерпретацію предмета соціальної екології дають Т. А. Акімова та В. В. Хаскін. З їхньої точки зору, соціальна екологія як частина екології людини являє собою комплекс наукових галузей, які вивчають зв'язок суспільних структур (починаючи з сім'ї та інших малих суспільних груп), а також зв'язок людини з природним і соціальним середовищем їх існування. Такий підхід являється більш правильним, бо він не обмежує предмет соціальної екології рамками соціології чи іншої окремої гуманітарної дисципліни, а особливо підкреслює її міждисциплінарний характер.

Деякі дослідники при визначенні предмета соціальної екології схильні відзначати ту роль, яку ця молода наука покликана зіграти в гармонізації взаємовідносин людства із середовищем свого існування. На думку Е. В. Гірусова, соціальна екологія має вивчати перш за все закони суспільства і природи, під якими він розуміє закони саморегуляції біосфери, що реалізуються людиною в її життєдіяльності.