Тваринний світ великого міста: кому тут добре?

Тваринний світ великого міста: кому тут добре?
Руді лисиці (Vulpes vulpes) повністю освоїлись в британських містах

Більшість тварин і рослин не пристосовані до життя на території промзон або міських кварталів. Але є й любителі міського життя, розповідає BBC Earth, і це не лише знайомі всім лондонцям лисиці.

«Тату, що це?» — цікавиться шестирічний Ніколас, показуючи на велику комаху з червоно-коричневими крилами, яка впала з чавунної стійки воріт. Бородатий чоловік в окулярах нахиляється, кілька секунд уважно розглядає жука і відповідає: «Не знаю». Навряд така відповідь вас здивує. Але не кожен день Макс Барклі, завідувач колекцією жуків в лондонському Музеї природної історії, не може розпізнати велику, яскраву комаху, та ще знайдену буквально за крок від його роботи.

Ця історія сталась в березні 2007 року. Незабаром Барклі побачив, що таємничий жук розплодився по всьому Лондону та інших європейських містах. Однак експерти не могли домовитись, до якого виду віднести комаху. Лише через пару років Барклі вирішив цю проблему спільно з колегами. Йшлось про клопа Arocatus longiceps, який харчується насінням платана. В останні роки ця комаха стрімко поширилась містами Центральної та Західної Європи.

Клоп Arocatus longiceps, лондонський район Чизвік

Ні асфальт і бетон, з яких побудовані сучасні міста, ні повітря, насичене вихлопними газами, здавалося б, не сприяють створенню комфортного середовища для живої природи. Однак деякі види рослин і тварин, серед яких і згаданий клоп, як не дивно, більш поширені у містах, ніж у природних умовах. Що ж приваблює ці види в міському середовищі?

Британці не з чуток знають про рудих лисиць, які живуть переважно в містах. Згідно дослідження, опублікованого в 2014 році, географія проживання міських лисиць протягом 25 років зазнала серйозних змін. Дон Скотт з Брайтонського університету та її колеги звернулись до телеглядачів з проханням повідомляти їм, коли ті побачать лисиць у міських районах. На спеціальний сайт надійшло понад 17 тисяч повідомлень. З 65 населених пунктів, де у 1987 році лисиць не бачили зовсім або бачили мало, в 59-ти у 2012 році стало більше лисиць. Крім того, популяція лисиць істотно виросла в північних і східних регіонах Британії.

За словами Скотт, лисиця — дуже прутка істота. «Їх рухливість дозволяє їм сповна користуватись міським середовищем в усіх його вимірах, стрибати через паркани і дертись на дахи у пошуках їжі, ховатись під навісами під час відпочинку і споруджувати собі лігво». Однак це далеко не єдині дикі тварини, які розплодились у містах.

Знайомі всім лондонцям лисиці живуть практично у всіх районах британської столиці — зокрема в самому центрі міста

В деяких містах борсуків живе не менше, ніж на природі. Вони адаптували свою поведінку, щоб вижити в умовах щільної житлової забудови, промислового виробництва і безлічі доріг. Так, міські борсуки живуть меншими групами з меншим ареалом проживання. За словами Дон Скотт, і лисиці, і борсуки успішно пристосовуються до різноманітного і мінливого середовища. «Вони всеїдні і переорієнтували свою стратегію пошуку їжі на більш антропогенні джерела, — говорить вона. — Вони краще справляються зі змінами, ніж тварини, які прив'язані до специфічних ареалів проживання».

Що ж допомагає їм пристосуватись? Ймовірно, не існує єдиної відповіді на це питання, проте дослідження птахів показали, що корисно бути кмітливим. Олексій Маклаков і його колеги з Уппсальського університету в Швеції вивчили це питання і в 2011 році опублікували відповідне дослідження. Вони працювали зі статистикою по 82 поширеним видам птахів, що живуть у 12 містах Франції та Швеції і навколо цих міст.

Ті птахи, чий мозок достатньо великий відносно тіла, успішніше розмножувались у містах. Серед «мізкуватих» пернатих опинились синиці, ворони і кропивники. За словами Маклакова, додаткове навантаження на організм, яке виникає в результаті функціонування великого мозку, можливо, виправдане в тому середовищі, де пріоритет віддається навчанню і пристосуванню.

Борсук (Meles meles) знайшов собі джерело їжі в Лондоні

Мозок більшого розміру — свого роду «когнітивний буфер», який дозволяє тварині вижити в мінливих умовах, адаптуючи свою поведінку. Це підтверджують і дані дослідників: виявляється, внаслідок урбанізації відбувається поступове збільшення розміру мозку. Згідно з опублікованим у 2013 році дослідженням, білоногі хом'ячки та сірі полівки, які жили у містах, мали більшу місткість черепа, ніж їх сільські родичі.

У містах плодяться не тільки великі тварини, такі як лисиці і птахи. Цілком комфортно тут себе почувають і комахи — принаймні, деякі з них. Садівники часто стикаються з наслідками діяльності довгоносика Otiorhynchus sulcatus. Він завдає шкоди багатьом декоративним рослинам, серед яких рододендрони, папороті і бегонії. Цей нелітаючий жук родом з Італії. Вважається, що своїм поширенням він зобов'язаний римлянам, а потім — завоюванням Британської імперії. Зараз його можна знайти в більшості міських садів Британії, проте він майже не зустрічається в сільській місцевості — за винятком вершин гір у Шотландії.

Зрозуміло, чому він так поширився у містах: навколо мало інших комах. «І в міському середовищі, і на гірських вершинах дуже обмежена конкуренція, — пояснює Макс Барклі. — Це вкрай успішна, але не дуже конкурентоспроможна комаха». Відсутність конкуренції призводить до того, що довгоносик розмножується такими темпами, які були б неможливими в більш різноманітному середовищі існування.

Довгоносик Otiorhynchus sulcatus, сфотографований у британському графстві Гартфордшир

Ще одна причина, чому деякі види більш поширені у містах — достаток необхідних їм джерел їжі. У містах найвища щільність неаборигенних видів рослин, таких як розмарин, лаванда і кипарис Лейланда. Не дивно, що там можна знайти і тварин, які ними харчуються.

«З розширенням міжнародної торгівлі травоїдні, основу раціону яких складають ці неаборигенні рослини, рано чи пізно сюди добираються, — говорить Барклі. — І тоді вони відчувають себе, як людина, що потрапила в кімнату, до стелі набиту грошима. Їм більше не потрібно ділити середовище проживання з іншими видами, ресурсів більш ніж достатньо. Тому вони починають безперешкодно розмножуватись».

Хороший приклад такого сценарію — вогнівка Cydalima perspectalis. Цей метелик родом зі Східної Азії, в Європі його вперше виявили у 2007 році. Зараз він часто зустрічається в Лондоні та інших містах на півдні Британії, проте у сільській місцевості його практично не знайти. Доступність харчових ресурсів також є однією з головних причин того, що в містах багато лисиць. «Якість цього середовища проживання з погляду харчових ресурсів вища, ніж у сільської місцевості», — стверджує Дон Скотт.

Жовтозілля Senecio squalidus

Ще одним чинником поширення деяких видів в міському середовищі послужив так званий ефект локального перегріву. У містах тепліше, ніж у прилеглих до них районах, оскільки дороги і будівлі виконані з матеріалів, абсорбуючих і зберігаючих тепло — асфальту, каменю і так далі. Цей ефект особливо яскраво проявляється в Британії, яка знаходиться на північній межі області поширення багатьох видів рослин і комах. В теплих міських умовах такі види зустрічаються частіше. Стає зрозуміло, чому Thaumetopoea processionea, комаха-шкідник, яка знищує листя дубів і викликає алергічні реакції у людини, живе практично виключно в Лондоні.

Рослини теж отримують користь від ефекту локального перегріву. Британські садівники із задоволенням беруться вирощувати все нові екзотичні рослини. Ось чому в британських містах всюди можна зустріти пальми, оливкові дерева або, наприклад, деревоподібну папороть. Разом з ними в країну часто потрапляють і їх сусіди. «Часто мініатюрні мешканці Середземномор'я перебираються на північ разом із саджанцями більших рослин. Вижити вони можуть лише у відносно теплому міському середовищі», — говорить Фред Рамсі з Музею природної історії.

Серед таких переселенців, наприклад, кропива Urtica membranacea. Вона здатна виживати в атмосфері, насиченій вихлопними газами. Але ще важливішим є той факт, що це однорічна рослина, яка росте взимку і цвіте влітку. Великі міста — це середовище зі стрімким ритмом життя. Однорічні рослини, які швидко розцвітають і дають насіння, краще виживають, ніж їх повільніші дворічні побратими. «Люди стрижуть газони, відтирають стіни і впорядковують квіткові клумби, — пояснює Рамсі. — Тому рослини, які здатні проростати і створювати насіння за короткий проміжок часу, мають набагато вищі шанси на розмноження».

Дзвоники Пожарського (Campanula poscharshkyana)

Наприклад, жовтозілля Senecio squalidus спочатку вирощувалось в Оксфордському ботанічному саду з насіння, зібраного в XVII столітті на вулкані Етна (Сицилія). Воно проростає і розквітає дуже швидко, завдяки чому його тепер можна знайти практично в будь-якому британському місті. Вважається, що його поширенню сприяло будівництво залізниць під час промислової революції. По-перше, його крихітні плоди відправлялись в нові райони на залізничних вагонах, а по-друге, спечене вугілля, використовуване при будівництві, мало багато спільного з вулканічним ґрунтом на батьківщині рослини.

Крім таких випадкових переселенців, існує ще одна група рослин, яким має бути комфортно в містах. Це хазмофіти, які зазвичай ростуть у тріщинах скель. Хазмофіти добре приживаються на стінах, мостах та будівлях. Деякі з них — наприклад, буддлея — своїм корінням можуть завдати шкоди конструкціям, на яких ростуть. Серед інших рослин, які облюбували садові паркани, можна назвати також ротики і центрантус. Дзвоники Пожарського (Campanula poscharshkyana) тепер рідко зустрічаються на своїй батьківщині, в Дінарських Альпах (нагір'я на північному заході Балканського півострова), проте вони прикрашають садові огорожі більшості британських міст.

Але найкраще пристосуватись до міського життя виходить не у тварин і не у рослин. Гриб гнойовик чорнильний (Coprinopsis atramentaria) нерідко зустрічається в місцях, де природне середовище проживання порушене людським втручанням — таких як міські звалища. Він чудово виживає на твердих поверхнях у містах, оскільки здатний піднімати тротуарну плитку і навіть пробиватись крізь асфальт. Його ніжки утворені з вертикальних трубочок, гіфів, які складаються з хітину, котрий також є основним компонентом екзоскелетів членистоногих. Міцність цього матеріалу і спіралеподібна організація волокон надають конструкції незвичайної сили.

Гриб Coprinopsis atramentaria

Гриб Serpula lacrymans не має такої ж міцності, але в міських джунглях почуває себе не гірше. Його латинська назва перекладається як «повзуча сльозочавилка» — вдалий опис для найшкідливішого з декількох грибів, що псують сухою гниллю дерев'яні споруди. Для нього характерні білі гіфи, які часом бувають схожі на вату. Всередині них іноді містяться крапельки води, які гриб може транспортувати на великі відстані і використовувати для розкладання дерева.

Тепер ми можемо скласти перелік факторів, які дозволяють тому чи іншому виду успішно розмножуватись у містах. «Існує два типи видів, які добре виживають у міському середовищі, — говорить Олексій Маклаков. — Для одних міське середовище випадково виявилось ідеальним: вони не потребують еволюційних і поведінкових адаптацій. Для інших міські умови ворожі, і їм треба пристосуватись, щоб вижити».

Багатьом із тих, хто досягає успіху в силу природних причин, для життєдіяльності необхідні матеріали, використовувані людиною — наприклад, камінь і дерево. Є серед них і любителі тепла. Крім того, можуть прижитись у містах тварини, які погано справляються з конкуренцією.

Гриб Serpula lacrymans на стіні будинку в британському графстві Сассекс

Для видів, не пристосованих до міського життя, головне — вміння адаптуватись. Тварини, які можуть перемикатись на нові джерела харчування або використовувати створені людиною конструкції як притулок, мають хороші шанси на виживання. Це актуальніше для більших тварин, важливим фактором може також бути більший розмір мозку.

Коли ми будуємо вулиці, комплекси будинків і перехрестя, ми втручаємось в життєдіяльність багатьох видів. «З ряду причин більшість видів знищується через зміни, які вносяться людиною в навколишнє середовище», — говорить Макс Барклі. Міські види стали винятком із цього правила. «Для тих небагатьох організмів, які можуть пристосуватись до змін, конкуренція менша, — пояснює Барклі. — Можливо, для когось має сенс знайти місце, де вижити складно — якщо, звичайно, в цьому місці не влаштувались відповідні паразити і хижаки».

І все ж, незважаючи на наявність безлічі індивідуальних організмів, міські екосистеми істотно менш різноманітні, ніж дикі. «Вирушивши на Трафальгарську площу в Лондоні, ви побачите там, скажімо, тисячу голубів, двох-трьох шпаків, парочку горобців — та й все, напевно, — говорить експерт. — Якщо ж ви потрапите на аналогічного розміру ділянку сільської місцевості, там може проживати до 50 різних видів птахів». Міське життя підходить небагатьом, але для тих, хто зумів пристосуватись, воно — чи не ідеальний варіант.

 

Коментарі

Ввійдіть або зареєструйтесь, щоб залишати коментарі.
Читайте також

Азот складає 79% атмосфери, але величезна кількість живих істот не здатні прямо використовувати цей запас азоту. Спочатку він повинен бути зафіксованим спеціалізованими мікроорганізмами.

X

Вхід

Завантажую...