Життя на Землі: чи особлива наша планета?

Життя на Землі: чи особлива наша планета?

Для грецьких філософів Земля знаходилась в центрі маленького всесвіту, і ідея інопланетного життя була немислимою. Проте з тих часів людські уявлення про космос докорінно змінились. Астрономи показали, що Земля може бути лише одним з безлічі населених світів.

Тим часом біологи пролити світло на те, як життя могло виникнути тут, і, отже, на інших планетах також. Далеко не унікальна, багатьом Земля тепер бачиться як звичайний шматок космічного каміння, а отже життя «там» майже неминуче. Та чи може правда бути трохи складнішою?

Професор Моніка Грейді (Monica Grady), експерт з метеоритів у Відкритому університеті (Великобританія), пояснює, в якому сенсі можна вважати Землю особливою.

«У нашої планети є декілька незвичайних аспектів, – розповідає вона. – По-перше, це сильне магнітне поле. Ніхто точно не впевнений, як це працює, але це якось пов'язано з турбулентним рухом, який відбувається в рідкому зовнішньому ядрі Землі. Без магнітного поля ми були б незахищеними від шкідливого сонячного випромінювання».

«Наступний важливий момент – наш великий Місяць, – продовжує професор Грейді. – Земля обертається навколо своєї осі, як дзиґа, але Місяць пригальмовує її оберти, що допомагає запобігти різким коливанням клімату» – які були б шкідливими для життя.

«Нарешті, існує тектоніка плит, – додає вона. – Ми живемо на планеті, кора якої знаходиться в постійному русі. Це ще один спосіб, яким Земля стабілізує клімат». Це відбувається за рахунок того, що тектоніка плит обмежує кількість вуглекислого газу, який потрапляє в атмосферу – природний спосіб управління парниковим ефектом.

Земля, якою вона ніколи не була

Якщо ці чинники мають важливе значення для процвітання життя на Землі, виникає очевидне питання: що пішло не так у наших вмираючих сусідів, Венери і Марса?

За одним з популярних пояснень, Венера знаходиться занадто близько до Сонця, через що перегрівається, в той час як Марс замерзає, оскільки знаходиться занадто далеко від нього. Між цими крайнощами – Земля – «в самий раз» для життя.

Астрономи постійно відкривають схожі на Землю планети в цій «населеній зоні» навколо зірок, які мало чим відрізняються від нашого Сонця.

Однак, доктор Річард Гейл (Richard Ghail), експерт з Венери в Імперському коледжі Лондона, досить скептично ставиться до цієї теорії.

«Ключовий момент полягає в тому, що Венера має меншу щільність, ніж Земля, – розповідає він. – Ця різниця була зафіксована на ранній стадії формування Сонячної системи, коли було багато планетарних зіткнень». У випадку Венери зіткнення призвели до розростання планети, але у випадку Землі легший матеріал був скинутий з утворенням Місяця.

Одним із наслідків низької щільності Венери є те, що її надра легше плавляться. Таким чином, в той час як Земля має вируюче ядро, яке складається з твердої та рідкої частини, ядро Венери повністю рідке – і на диво спокійне.

На думку доктора Гейла, це викликало низку неприємностей для Венери. Без турбулентного ядра не може утворитись магнітне поле. А відсутність магнітного поля означає, що Венера була незахищеною від безжального сонячного випромінювання, внаслідок чого вона втратила всі свої води.

Оскільки вода необхідна для «змащування» тектоніки плит, рухи в корі припинились. А отже, зросла концентрація вуглекислого газу в атмосфері, що викликало парниковий ефект. В результаті, сьогодні Венера являє собою справжнє пекло, поверхня якого досить гаряча, щоб розплавити цинк.

«Якщо задуматись, зіткнення, яке зумовило появу Місяця – це та дивовижна випадковість, яка зробила Землю такою, якою вона є», – ділиться доктор Гейл. Якби цього не сталось, життя на Землі могло б і не з’явитись.

Враховуючи, що історія Землі була сформована однією неймовірною подією, може виникнути спокуса припустити, що життя на інших планетах повинно бути надзвичайно рідкісним.

Космічний раритет?

Не зовсім, стверджує доктор Нік Лейн (Nick Lane), генетик з Університетського коледжу Лондона. Він вважає, що виникнення життя можливе на будь-якій вологій скелястій планеті.

«Один з найпоширеніших мінералів у Всесвіті – олівін, у міжзоряному пилу його повно, – пояснює доктор Лейн. – Коли олівін з’єднується з водою на дні моря, відбувається екзотермічна реакція». Тобто, він віддає тепло.

Утворене цією реакцією середовище «надає необхідні умови для всіх шести основних процесів живих організмів», – продовжує доктор Лейн. Але найголовнішим є те, що реакція вивільняє велику кількість «хімічної енергії, використовувати яку організмам набагато легше, ніж, наприклад, енергію Сонця».

Таким чином, там, де олівін і вода можуть з’єднуватись у великих кількостях, будуть створені сприятливі умови для виникнення життя. Отже, життя не обмежується планетами, які обертаються навколо зірок, ймовірно воно також може існувати на астероїдах, дрейфуючих у глибокому космосі. Простіше кажучи, «Земля не особлива», – завершує доктор Лейн.

Проте професора Саймона Конвея Морріса (Simon Conway Morris), відомого палеонтолога з Кембриджського університету, це не переконує. «Я схильний ставитись з обережністю до таких аргументів, – сказав він. – Зрештою, існує велика різниця між елементарними хімічними системами і утворенням повністю функціонуючих клітин. Це прогалина, яку ми не в змозі заповнити за допомогою експериментів».

Професор Конвей Морріс підсумовує: «Одна з важливих частин головоломки, яка рідко згадується в цих дискусіях – парадокс Фермі». Це концепція Великого мовчання; іншими словами, якщо життя у Всесвіті поширене, чому нам не вдалось з ним зв'язатись?

Що, безумовно, являється ключовим моментом. Адже за відсутності інопланетних контактів, які піддаються перевірці, наукова думка назавжди залишиться розділеною щодо того, чи вирує Всесвіт життям, чи ми одні в суцільній темряві.

X

Вхід

Завантажую...