Зникаючі солоні озера

Зникаючі солоні озера
Аральське море, Казахстан

Солоні озера найчастіше поширені в так званому арідному кліматі, де опадів мало, а випаровування досить велике. Якщо ми подивимось на карту нашої планети, то величезні території Азії, Африки, Південної та Північної Америки дуже зручні, типові для солоних озер. І цікава для вчених проблема — це солоні озера, які зникають. Вона отримала величезну увагу в першу чергу преси, але наукові питання не менш цікаві. З чим вони пов'язані?

Для початку потрібно зрозуміти, як утворюються солоні озера. Солоні озера — це зазвичай безстічні басейни, в які стікає величезна кількість води, і ця вода випаровується. Все в принципі просто: вода притекла — вода випарувалась. Але не все просто з точки зору озера. Справа в тому, що сіль, по суті, там накопичується. Зрозуміло, що у воді завжди є якісь солі — вони вимиваються або з порід, або з ґрунту, або це можуть бути підземні води, які несуть сіль. Однак раз вода притікає, вода випаровується, то випаровується, звичайно ж, чиста вода, а вся сіль залишається в цьому басейні. За тисячі, десятки тисяч років вона накопичується, і озеро стає солоним. Але воно дуже чутливе до того, скільки в нього води прибіжить і скільки з нього води випарується.

Все просто, поки ми не починаємо розглядати довгий часовий ряд. Клімат змінюється, навіть якщо людина ніяк на нього не впливає. Відповідно, кількість води, яка притікає в басейн, може зменшитись, а кількість випарів — збільшитись. Тоді рівень озера починає досить різко зменшуватись, різко навіть для життя людини. Наприклад, за десятки років воно стало набагато менше. Коли солоне озеро зменшується в розмірі, сіль з нього нікуди не дівається, тобто солоність збільшується. Або, навпаки, рівень озера зростає, значить, солоність падає.

Солоність — це ключовий фактор, який визначає умови життя і поширення багатьох видів, які живуть у водних екосистемах. Оскільки солоні озера внутрішньо віддалені досить далеко від океанів та морів, тутешня біота найчастіше специфічна — не так багато організмів, адаптованих до життя при високій солоності. Як тільки рівень озера починає зменшуватись або збільшуватись, змінюється також солоність, і змінюється весь трофічний ланцюжок. Умовно кажучи, були риби, вода стала сильносолоною — риби зникли, одні рачки замінились іншими рачками, одні види фітопланктону замінились іншими видами фітопланктону, і це відбувається дуже швидко і дуже різко.

Перше завдання для вчених — оцінити рівень води в озері. Здавалося б, що тут такого? Скільки кубометрів притекло, скільки кубометрів випарувалось. Це не так просто, тому що, по-перше, водозбірний басейн може бути величезним. Всім відоме Аральське море — яскравий приклад зникаючого солоного озера. Величезний водозбірний басейн; на цій території випадає якась кількість опадів, щороку вона може бути різною; все це десь стікає, якимись річками, струмками приходить в озеро; є ще ґрунтові води, які можуть приходити в озеро. Тобто прихід на великому проміжку часу оцінити досить складно. Витрату теж оцінити складно, тому що випаровування води з поверхні озера залежить не тільки від того, скільки на нього світить сонечко, воно залежить від того, яка вологість повітря, який дме вітер, тобто від всіх погодних факторів випаровування. Тому побудова повної моделі водяного балансу для великого озера — це окрема складна задача, яку потрібно вирішувати.

Потім додається людина, яка починає воду, наприклад, розбирати на полив своїх рослин — знаменитий приклад Аральського моря, яке приблизно за 60 років висохло практично повністю, розбилось на кілька невеликих басейнів з величезною солоністю. Зрозуміло, що там померла вся риба, села, які були на березі озера, раптом опинились у пустелі. Ловити рибу ніде, вода невідомо де, жити незрозуміло як.

Додаткова проблема — ці озера найчастіше розташовані в досить плоскій місцевості, перепад висот на одиницю відстані маленький. Тому невелике зменшення рівня призводить до великої просторової зміни: було озеро тут, а через рік воно на 10 кілометрів пішло. Звільняються великі площі землі, вода випаровується, сіль залишається, і виходить соляна пустеля. Дмуть вітри, піднімають сіль, соляні бурі, які засолюють території навколо, і відбувається повна деградація ландшафту.

І таких озер насправді дуже багато. Аральське море просто найвідоміше. Зараз в Ірані величезна проблема — озеро Урмія, яке зменшується з великою швидкістю, і Іран не знає, що робити, хоча в принципі зрозуміло, що робити: потрібно зменшити кількість води, яку забирають на власні потреби. Озеро Мар-Чікіта в Аргентині, яке змінюється туди-назад навіть не від дій людини, а просто від клімату; Солтон-Сі в Америці, дрібніші озера по всьому континенту, Мертве море в Ізраїлі — це теж закрита солона водойма.

Найцікавіше, що за великим рахунком це нормальний стан для таких екосистем. У 2013-2014 роках вийшло кілька хороших публікацій з історії Аралу приблизно за 200-300 тисяч років. Протягом цього періоду Арал зменшувався і збільшувався в обсягах дуже сильно. Відбуваються локальні варіації клімату, локальне збільшення випаровування, локальне збільшення притоку — і рівень озера змінюється на метри і на десятки метрів. Тобто для солоних озер це норма.

Але ця норма кидає виклик водокористуванню, людині, яка в принципі не звикла і не готова до таких швидких змін. Ми зазвичай сприймаємо навколишній світ як щось більш-менш статичне: ось тут межа моря, тут межа озера, тут ми живемо, тут у нас ліс. А виходить, що, коли ми плануємо свою активність, ми повинні враховувати, що це озеро може навіть без урахування нашого втручання взяти і піти на 10 кілометрів. Як відбувається, наприклад, в Аргентині на озері Мар-Чікіта: село, курорт, готелі, всі побудувались, пройшло 50 років, озеро піднялось — все затопило, і всі звідти виїхали, потім пішло і залишило величезні поверхні, які раніше були дном озера, а тепер це шар напівсолоного бруду. І такий ландшафт дуже динамічний, дуже складний для користування.

Основний виклик для вчених — це, по-перше, оцінка водного балансу і спроба передбачити, що буде з озером протягом найближчих 10-20-50 років, а по-друге, як поводитиме себе екосистема озера, тому що, як тільки починає змінюватись солоність, одразу змінюється весь видовий склад. Виходить дуже цікаве комплексне завдання — це і гідрофізика, і біологія, і соціологія, і економіка, які в такому комплексі навколо таких озер концентруються. І це насправді проблема для великої кількості територій — це практично всі пустелі, напівпустелі Азії, Африки, Європи та Америки.

Глобальна зміна клімату найчастіше обговорюється у зв'язку зі зміною берегових зон моря, відходом, приходом, затопленням якихось територій. А проблема, яка стосується внутрішніх водойм, так гостро не піднімається. Для цього типу озер і не тільки, для багатьох прісних озер ця проблема починає повною мірою виходити на перший план. Чому? Тому що глобальна зміна клімату — це не просто підвищення температури, це зміна всіх кліматичних погодних факторів: це і кількість опадів, і кількість вітрів, і сонячна радіація, прозорість атмосфери — тут всі ці фактори впливають.

Прогнозується навіть, що в багатьох прісних озерах сьогодні починається процес солонізації, так зване засолення, коли солоність збільшується, і вони переходять в режим закритих басейнів. Це буде зовсім нова проблема. Коли розміри солоного озера змінюються, змінюється й солоність; змінюється солоність — впливає на все. Для прісного озера це в принципі не проблема: змінився рівень озера, вода та ж сама, прісна, види живуть ті ж самі, змінилась, можливо, берегова зона, зменшилась кількість місць проживання для якихось рибок, але це не принципово. А якщо озеро, яке традиційно було прісним, переходить в режим збільшення солоності, то там починають виникати і біологічні, і соціально-економічні проблеми.

В Туркменістані почали проект, на їх думку, чудовий. Трохи південніше Аральського моря є досить об'ємна западина в пустелі, її розмір приблизно 100 кілометрів на 20-30. Проект почали реалізовувати десь у 2002 році, у 2012-2014 роках почалось дуже активне будівництво, і в найближчі роки вони планують його закінчити. Планується, що мережа каналів довжиною близько трьох тисяч кілометрів збере всі стічні води з території Туркменістану і направить їх у цю западину, в якій має утворитись величезне озеро. У чому тут проблема? Проблема в тому, що вони збирають воду в закритий басейн в дуже сухому кліматі. Мало того, що ці води несуть велику кількість солі і пестицидів, які утворюються під час сільського господарства, — ці води, приходячи в закритий басейн, через те що це сухий клімат, випаровуватимуться, і сіль поступово в цьому закритому басейні накопичуватиметься.

Зараз у них плани, оголошені президентом Туркменістану, що це буде новий оазис життя в центрі пустелі, в якому буде плескатися риба, відпочиватимуть на курортах люди, і це буде така перлина Туркменії. Але реальні прогнози, які базуються на досить очевидних розрахунках і на стані подібних екосистем, влаштованих у безстічних басейнах, — що там підвищуватиметься солоність, і це буде чергова величезна, мертва, дуже солона і забруднена різними хімікатами водойма.

Таким чином бувають зникаючі природні солоні озера, а бувають, навпаки, озера, які починають ставати солоними, але їх доля, звичайно, може бути дуже сумною.

 

 

Коментарі

Ввійдіть або зареєструйтесь, щоб залишати коментарі.
Читайте також
Правда про органічні продукти

Модне захоплення органічними продуктами далеко не безпечне для здоров'я і, до того ж, заважає розвитку і впровадженню в сільське господарство передових технологій. Масовий перехід сільського господарства на органічне землеробство лише збільшить проблему голоду, не привівши до поліпшення якості сільськогосподарської продукції, вважає директор Центру глобальних продовольчих проблем Інституту Хадсона Алекс Евері. Кореспондент журналу «Експерт» зустрівся з ним у німецькому Людвігсхафені і дізнався, чому свіжі овочі - це найнебезпечніший продукт харчування, а невірно сприйнята любов до природи може обернутися для людства продовольчою катастрофою.

X

Вхід

Завантажую...