Термін "екологія" був введений у вживання в 1869 р. Эрнстом Геккелем для позначення науки, що вивчає взаємини організмів з навколишнім середовищем. Саме слово сходить до грецького "ойкос" - "будинок", "житло", тому екологію можна трактувати як вивчення "домашнього життя" живих істот. Більш змістовне й більш чітке визначення дане Кребсом (Krebs, 1972); "Екологія - це наукове пізнання взаємодій, що визначають поширення й чисельність організмів". Достоїнство такого визначення полягає в тому, що воно точно окреслює основний зміст екології: вивчення закономірностей і поширення динаміки чисельності організмів, тобто з'ясування того, де вони зустрічаються, скільки їх і що вони роблять. Однак у визначенні, даному Кребсом, немає слова "середовище", і щоб зрозуміти, чому, необхідно обрисувати відповідне поняття. Середовище організму складається із всіх зовнішніх факторів, що впливають на нього, і явищ - як фізичних і хімічних (абіотичних), так і пов'язаних з наявністю інших організмів (біотичних). "Взаємодії", що фігурують у визначенні Кребса, - це, звичайно ж, взаємодії організмів саме із цими факторами. Таким чином, середовище займає в цьому визначенні екології таке ж центральне положення, яке надавав їй у свій час Геккель.
Визначення основного змісту екології як вивчення "поширення й динаміки чисельності організмів" дуже коротке. Потрібно, однак, його розширити й пояснити. Екологія займається трьома рівнями: окремими особинами (індивідуумами), популяціями (що складаються з особин одного виду) і співтовариствами (що складаються з більш-менш великого набору популяцій).
Займаючись особинами, екологія з'ясовує, як на них впливає абіотичне й біотичне середовище і, як вони самі впливають на середовище. Займаючись популяціями, вона вирішує питання про наявність або відсутність окремих видів, про ступінь їх великої або малої кількості, про стійкі зміни й коливання чисельності популяцій. При дослідженні на популяційному рівні можливі два методологічних підходи. Перший виходить із основних властивостей окремих особин, а вже потім вишукує форми сполучення цих властивостей, що визначають особливості популяції в цілому. Другий звертається до властивостей популяції безпосередньо, намагаючись погодити ці властивості з параметрами середовища. Обидва підходи небездоганні. До речі, ті ж два підходи доцільні й при вивченні співтовариств. Екологія співтовариств розглядає склад, або структуру, співтовариств, а також проходження через співтовариства енергії, біогенних елементів й інших речовин (тобто те, що називається функціонуванням співтовариства). Намагатися зрозуміти всі ці закономірності й процеси можна, розглядаючи складові співтовариство популяції; але можна й безпосередньо вивчати співтовариства, зосереджуючи увагу на таких їхніх характеристиках, як видова розмаїтість, швидкість утворення біомаси й т.д. Знов-таки придатні обидва підходи. Екологія займає центральне місце серед інших біологічних дисциплін, тому не дивно, що з багатьма з них вона перекривається - насамперед - з генетикою, еволюційним навчанням, этологією і фізіологією. Але все-таки основне в екології - це ті процеси, які позначаються на поширенні й чисельності організмів, тобто процеси від народження особин, їхньої загибелі й міграції.
Не зайва річ підкреслити, що екологів цікавлять не тільки природні співтовариства й популяції й "дикі" особини, але й співтовариства, створені людиною або які піддаються впливу (фруктові сади, пшеничні поля, зерносховища, заповідники й т.п. ). Більше того, екологи часто вивчають експериментальні системи й математичні моделі. У становленні й розвитку екології вони зіграли й напевно будуть відігравати вирішальну роль. І все-таки зрештою екологів більше цікавить реальний світ, і про цінності моделей і простих лабораторних дослідів повинне судити те, що вони проливають нове світло на функціонування природних систем. Моделі й досліди - це засоби досягнення мети, але в жодному разі не самоціль. Одне з головних призначеннь науки - спрощувати, полегшуючи тим самим збагнення багатоскладової дійсності. Екологія - це наука, що підводить фундамент під природну історію й разом з тим намагається її пояснити.