Могутній дуб

Могутній дуб

Дуб звичайний (Quercus robur) росте на більшій частині України, в степу рідше, головним чином в долинах річок. У житті наших предків дуб відігравав велику роль. Такі центри стародавньої Русі, як Київ, виникли в районах широкого розповсюдження дубових лісів. Невеликі ділянки дубових лісів ще й зараз можна побачити близько великих давньоруських міст. Але основна їх маса давно знищена. «Виною» тому перш за все відмінна родючість ґрунту під цими лісами. Такі ґрунти наші предки в першу чергу займали під ріллю, вирубуючи ліс.

Дуб – уособлення могутності та сили. Особливо кремезні поодинокі старі дерева, які ростуть посеред луків. Стовбур такого дуба невисокий і не дуже прямий, але який товстий біля самої землі! Звивисті гілки широко розкинуті на всі боки, нижні майже торкаються землі. Крона дерева нагадує кулю.

Дуб дуже живучий. Він здатний давати молоді паростки від пня – пенькову поросль. Після того як зрубають дерево (звичайно, не дуже старе), на корі пня незабаром з'являється ціла щітка молодих пагонів. Коли вони достатньо підростуть, на них можна побачити незвичайні, гігантські листи. Самі пагони теж дуже сильні – довгі і товсті. Адже всі ті «соки», якими коріння колись постачало ціле дерево, тепер йдуть в молоді пагони.

Поросль на пні розвивається з так званих «сплячих» бруньок. Вони залишаються живими десятки років, але при цьому не розпускаються («сплять»), як би чекаючи слушної нагоди. Такі бруньки утворюються на ще тонкій, зовсім молодій стеблинці. З плином часу стебло потовщується і перетворюється на стовбур, але брунька не «потопає» у товщі деревини. Вона щорічно підростає рівно настільки, наскільки потовщується стовбур, і, таким чином, завжди знаходиться на поверхні і завжди готова розпуститись. Така необхідність приходить, коли зрубують дерево, або коли дуб, який все життя ріс у лісі, опиняється на волі. У лісі його стовбур був «голим», на відкритому ж місці на ньому утворюється маса коротких пагонів з листочками, він немов обростає зеленню. Це «водяні пагони». Вони з'являються зі сплячих бруньок.

Але повернемося знову до пенька дуба. Майже вся поверхня спила, за винятком вузького зовнішнього кільця, має досить темне, коричневе забарвлення. Це «ядро» – більш стара частина стовбура. Вона вже «відслужила свій вік» і не бере участі в житті дерева – по ній не проходять «соки» рослини. Її темний колір пояснюється тим, що вона просякнута спеціальними речовинами, які як би консервують тканини і перешкоджають розвитку гнилі.

Більш світлий, майже білий зовнішній шар деревини на пні має вигляд досить вузького кільця – це заболонь. Саме по ній піднімається вгору по стовбуру той ґрунтовий розчин, який поглинають корені – вода з невеликою кількістю поживних солей. Заболонь – активна частина деревини, провідник «соків». Якщо пеньок достатньо гладенький, тут неважко помітити безліч дрібних дірочок, схожих на уколи тонкою голкою. Це перерізані поперек тоненькі трубочки – судини, які йдуть вздовж стовбура. Саме по них і піднімається ґрунтовий розчин. У дуба в порівнянні з іншими деревами судини великі, їх легко можна бачити неозброєним оком. Пропускна здатність судин дуба досить значна. Було підраховано, що тільки за один спекотний літній день по судинам в стовбурі старого дуба пройшло вгору близько 100 літрів води.

Розташування судин на поверхні пня закономірне – кільцями. У кожному кільці – безліч «уколів голкою». Між кільцями – шари однорідної, позбавленої «уколів» деревини. Це чергування шарів пов'язане зі зміною пір року. Щовесни утворюється нове кільце судин, кожне літо – «розділовий» шар деревини, який майже не містить судин. На наступний рік все повторюється знову. І так багато десятків, а іноді й сотень років.

Читайте далі після перегляду фотографій

Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб
Могутній дуб

Навесні дуб розпускається досить пізно, одним з останніх. Він явно «не квапиться». Поспіх йому б тільки зашкодив – адже молодим листкам та стеблам, які ледь з'явилися з бруньок, загрожують заморозки. А навесні заморозки бувають іноді досить пізно.

При розпусканні листя з'являються і квітки дуба. Коли говориш про квітки дуба, це майже завжди викликає здивування («які ж у дуба можуть бути квітки?»). Це цілком зрозуміло. В уявленні багатьох квітки обов'язково повинні бути великими і гарними. А у дуба вони дуже дрібні й непоказні. Більш помітні чоловічі, або тичинкові, квітки. Вони дуже дрібні, жовтувато-зеленуваті і зібрані у своєрідні суцвіття – тонкі звисаючі сережки, які трохи нагадують сережки ліщини. Вони цілими пучками звисають вниз з молодих пагонів і майже не відрізняються за кольором від листя. Ці сережки з часом опадають.

Жіночі, або маточкові, квітки дуба знайти важче. Вони зовсім крихітні – трохи більші за шпилькову головку. Ці квітки розташовуються поодинці або по 2-3 на кінцях особливих тонких стеблинок. Саме з них восени утворюються знайомі всім жолуді.

Цікава здатність дуба давати два «покоління» пагонів в один сезон. Перше покоління утворюється навесні. З бруньок з'являються нормальні стебла з листям, які в цей час виростають і у всіх інших дерев. Але минає кілька тижнів, і весняний пагін як би добудовується. На кінці його рушає в ріст верхівкова брунька і дає початок новому пагону – літньому. Перший час він має більш світле, іноді червонувате забарвлення і добре виділяється за кольором на вже зміцнілому весняному темно-зеленому пагоні, потім різниця в забарвленні зникає. Літні пагони дуба з'являються на початку липня, приблизно на Івана Купала. Ймовірно, тому вони отримали назву «Іванових» пагонів.

Восени на листі дуба нерідко розвиваються жовтуваті або жовто-рожеві кульки – гали – завбільшки з невелику вишню. Гали – хворобливе розростання тканин листка. У їх появі «винна» комаха галівниця, схожа на дуже дрібну мушку. Тонким гострим яйцекладом вона проколює шкірку листка і відкладає туди яєчко. Через деякий час на листку виростає «кулька». Якщо пізньої осені розламати таку кульку, в середині можна побачити личинку галівниці або вже дорослу комаху. У деякі роки листя дуба бувають буквально усіяні галами – на кожному листочку їх по кілька штук.

Гали іноді називають чорнильними горішками. Ця назва не випадкова. Наші предки використовували їх для приготування чорного чорнила. Для цього готували відвар горішків і додавали до нього розчин залізного купоросу. Зливаючи дві слабко забарвлені рідини, отримували рідину абсолютно чорну. Цей хімічний «фокус» пояснюється просто. У галах міститься багато дубильних речовин, а вони мають здатність, з'єднуючись із солями заліза, давати густе чорне забарвлення. Цим пояснюється і чорне забарвлення «мореного» дуба, який пролежав багато років на дні річки. У стовбурі дерева багато дубильних речовин, а в річковій воді є солі заліза, хоча і в дуже невеликій кількості. Протягом століть ці солі повільно «чорнять» стовбур по всій його товщі.

Тепер про жолуді. Треба зауважити, що це не насіння, а плоди (так як кожен утворюється з маточки квітки). Але це плоди своєрідні – всі вони складаються з одного тільки великого насіння.

Жолуді мають ряд цікавих особливостей «поведінки». Порівняємо їх з насінням знайомих нам рослин, наприклад гороху, квасолі. Зріле насіння цих рослин абсолютно сухе. Воно чудово зберігається і в теплі і на морозі. Та жолуді не такі. Вони порівняно соковиті і дуже «примхливі». Перш за все вони абсолютно не переносять висихання. Варто їм втратити навіть невелику частину води, як вони гинуть. Бояться вони і морозу. Нарешті, вони дуже легко загнивають. Тому довго зберігати їх в штучних умовах досить важко. А спробуйте їх зберегти живими протягом зими, з осені до весни. Ця проблема іноді виникає перед лісничими. Справді, як уберегти жолуді взимку і від морозу, і від висихання, і від загнивання? Запропоновано багато способів їх збереження. Один з найбільш ефективних – покласти восени зібрані жолуді в корзину, закрити її і опустити на дно річки до весни (вода, звичайно, повинна бути проточною, щоб жолуді не «задихнулися»).

Своєрідна будова жолудів. Майже весь жолудь являє собою зачаток майбутньої рослини – зародок. Але зародок тут незвичайний – у нього непомірно сильно розвинені сім'ядолі. Вони забиті до відмови крохмалем. Це – запас поживних речовин для молодого дубка, який з'явиться з жолудя. Треба сказати, що запас цей дуже великий і зазвичай не використовується повністю.

Проростання жолудя теж своєрідне і нагадує проростання горошини. Характерно, що сім'ядолі не піднімаються над поверхнею ґрунту, як у багатьох рослин, а залишаються в землі. Вгору піднімається тонка зелена стеблинка. Спочатку вона безлиста і тільки через деякий час на її верхівці можна побачити невеликі, але типово дубові листочки. В природі сходи дуба з'являються досить пізно – в кінці весни і на початку літа.

У перше літо молодий дубок утворює досить довгу стеблинку – найчастіше вона довша за олівець. В умовах лісу це – рекордна висота проростка серед наших дерев. У сосни і ялини проростки коротші за сірник. Велика довжина стебла молодого дубка пояснюється просто – він живе «на утриманні» жолудя, витрачаючи солідні запаси поживних речовин, які містяться в сім'ядолях.

Але як поводиться дубок на другий і наступні роки, якщо він живе під пологом лісу? Під деревами досить темно, і вже на другий рік стеблинка подовжується мало, так як при слабкому освітленні крихітний дуб виробляє дуже мало органічних речовин, необхідних для росту (тепер він живе вже не за рахунок сім'ядоль). У наступні роки ріст його через нестачу світла майже зупиняється, а іноді рослина навіть зовсім засихає. Але дуб дуже живучий. У основи засохлого стовбурця з'являється новий живий пагін, але вже дуже слабкий. Такі напівживі дубки отримали назву «сторчаків». Термін їх життя в лісі при затіненні – рідко більше 4-5 років. Сторчаки – своєрідний резерв молодняка, який зберігається кілька років «про всяк випадок». Поки «батьки» живі, він приречений на повільну смерть.

Багато разів протягом життя старого дерева з’являються під його покровом молоді дубки і кожен раз гинуть. Але як тільки старий дуб з тих чи інших причин відмирає і в запоні лісу утворюється просвіт, сторчаки починають енергійно рости і приходять на зміну загиблому материнському дереву. Це саме той випадок, на який довго і терпляче «чекають» молоді дубки, які час від часу з'являються під пологом лісу.

X

Вхід

Завантажую...