Пристосованість - це відносний внесок особин у чисельність майбутніх поколінь. - Теорія природного добору не пророкує досконалості.
Відповідно до визначення, найбільшою пристосованістю володіють ті особини популяції, які залишають найбільше число нащадків. На практиці це поняття нерідко застосовується не до окремої, а до типової особини або до деякого типу: наприклад, можна сказати, що равлики з жовтими раковинами краще пристосовані до перебування в піщаних дюнах, чим равлики з бурими раковинами (тобто перші з більшої, ніж другі, імовірністю виживають і роблять більш численне потомство).
Пристосованість, однак, поняття не абсолютне, а відносне. Число утворених рослиною насінин або відкладених комахою яєць не є прямою мірою його пристосованості; не є нею й саме по собі число відтворених ним нащадків. Пристосованість індивідуума скоріше визначається тим відносним внеском, що він вносить у чисельність майбутніх поколінь: найбільш пристосовані особини популяції - ті, чисельність потомства яких найбільш велика в порівнянні із чисельністю потомства, залишеного іншими, менш пристосованими особинами тієї ж популяції. Особини ж, що вносять найбільший відносний внесок у чисельність виробленого популяцією потомства, роблять і найбільший вплив на її спадкоємні ознаки.
Жодна популяція не в змозі вмістити всіх можливих генетичних варіантів, які могли б існувати, впливаючи при цьому на пристосованість. Із сказаного випливає, що природний добір навряд чи приведе до виникнення "максимально пристосованих" індивідуумів. Він сприяє особинам, найбільш пристосованим із часла існуючих, а такий вибір може виявитися досить і досить обмеженим. Могутність рушійних сил еволюції далеко не безмежна. Теорія Дарвіна не пророкує виникнення досконалості - навіть у середовищі, що залишається з покоління в покоління незмінним. З неї випливає лише те, що деякі особини звичайно залишають більше нащадків, чим інші, і із цієї причини впливають на формування вигляду майбутніх поколінь.
Сказане вище являє собою основне обмеження, що накладає на ступінь пристосованості організмів до умов існування. Сама суть природного добору така, що організми досягають пристосованості до середовища перебування через стан "найбільш пристосованих із числа існуючих" або "найбільш пристосованих із числа вже існуючих": вони в жодному разі не "кращі з кращих". Ми не сподіваємось на відшукання в природі досконалості. Причини цього докладно обговорюються в роботах Джекоба (Jacob, 1977), Гоулда й Левонтина (Gould, Lewontіn, 1979) і Харпера (Harper, 1982).
Крім того, способи пристосування й ступінь пристосованості організмів до навколишнього середовища підкоряються й іншим обмеженням й умовам.