§ 6.4.4. Проблема техногенного перегрівання атмосфери

Загроза втрати стратосферного озону — не єдина екологічна тема засобів масової інформації. Не менш популярною є проблема техногенного підвищення середньої температури нижніх шарів атмосфери, яку подають як «парниковий ефект, спричинений викидами вуглекислого газу». Та в цьому твердженні присутні дві неточності.

1. У звичайному парнику (земля, накрита плівкою) нагрівання спричинене припиненням плівкою конвекції — руху нагрітого від темного ґрунту повітря вгору. «Парникові гази», відносний вплив яких на підвищення температури поверхні Землі наведений у табл. 20, не гальмують конвекцію у повітрі, але «примудряються» виконати роль плівки, впливаючи на явище випромінювання Землею теплових хвиль у космос.

Таблиця 20. Вплив газів на підвищення температури поверхні Землі
Газ Частка, % t, °С Вплив людини на вміст газів
Водяна пара 62,0 20,6 Дуже малий
Вуглекис­лий газ 21,8 7,2 Середній
Призем­ний озон 7,2 2,4 Невеликий
Окис азоту 4,2 1,4 Невеликий
Метан 2,6 0,8 Великий
Інші гази 2,2 0,7 Середній/великий
Разом 100,0 +33,1  

Поглинаючи довгохвильове (теплове) випромінювання суші й океанів, вони сповільнюють їх охолодження, примушують нагрітися до вищої температури. Тільки внаслідок цього додаткового нагрівання потік тепла крізь атмосферу у космос зрівнюється з припливом енергії у формі сонячного проміння з порівняно короткими хвилями.

Без цих газів теплова рівновага тіла Землі з довкіллям встановилася б аж на позначці –33°С проти сучасної середньої її температури. Щоб уявити, що це означає, відніміть подумки від наявної температури ці тридцять три градуси і ще кілька (бо вкрита кригою Земля охолодиться додатково через зменшення її поглинальної здатності). Для території України вийде влітку десь від –10 до –20°С, а взимку...

Отже, зазначені гази називають «парниковими», маючи на увазі їх участь у встановленні середньої приземної температури на підвищеній позначці.

2. Основна неточність згаданої фрази полягає в тому, що це додаткове нагрівання викликане не лише вуглекислим газом, а цілою групою, в якій він займає не перше (хоч і «призове») місце.

То чи існує загроза глобального перегрівання Землі, танення всіх льодовиків та інших нещасть з тієї причини, що людність порушила рівновагу вуглецевого циклу, спалюючи мільярди тонн викопного палива?

На нашу думку, такої проблеми немає як на найближчі роки, так, мабуть, і на найближчі десятиріччя. А от у віддаленішому майбутньому з нею доведеться рахуватися. Цим проблема «парникового ефекту» принципово відрізняється від значно ближчої і абсолютно безсумнівної загрози пошкодження озонового шару.

Можна назвати кілька причин цього відносного оптимізму:

  • хоч, як зображено на рис. 25, вміст вуглекислого газу безперервно підвищується і за століття його приріст перевищив 20%, не можна стверджувати, що тимчасові потепління 30-х і останніх десяти років викликані виключно саме цим газом. Його вміст нині суттєво нижчий, ніж під час тих великих потеплінь, що вивчені за допомогою зразків льоду із свердловин у Гренландії і Антарктиді;
  • обчислення нових значень середньої температури приземної атмосфери у разі додаткового збільшення вмісту вуглекислого газу на 40—60—80% не можуть вважатися достовірними, бо для різних моделей погодного взаємозв’язку вони відрізняються у 2—4 рази;
  • неточним є не тільки температурний прогноз, а й передбачення зміщення природних зон на поверхні Землі, бо обчислення змін в опадах ще менш обґрунтовані. Досліди ж свідчать, що певне підвищення вмісту СО2 посилить фотоефект і підвищить продуктивність рослин.

Що ж стосується значного підвищення вмісту вуглекислого газу, метану та інших сполук, що мають «парниковий» вплив на повітря, то воно безсумнівно шкідливе, якщо відбудеться не за тисячі років, а за 20—30. Немає сумнівів, що в разі подвоєння чи потроєння вмісту всіх цих газів (окрім водяної пари) матимемо такі наслідки:

  • підвищення середньої температури повітря і зміщення сприятливих для зернових зон у полярному напрямі. Навіть в разі збереження рівня опадів це зменшить врожаї, бо на цих широтах лежать не чорноземи, а бідні на гумус підзоли, лісові і тундрові ґрунти;
  • розшириться пояс пустель з усіма негативними наслідками цього явища;
  • тропічна зона стане ще несприятливішою для проживання людей;
  • розпочнеться поступове підвищення рівня Світового океану внаслідок танення льодовиків Гренландії і Антарктиди. У віддаленій перспективі це означає повне затоплення всіх дуже населених приморських рівнин і необхідність переселення сотень мільйонів людей.

Отже, проблема «парникового» ефекту колись стане на порядку денному. У прискоренні цього дуже зацікавлені захисники (і представники) тих видів енергетики, що не викидають у повітря надто велику кількість «парникових» газів. Особливо активно «тиснуть» на «парниковий важіль» прихильники ядерної енергетики, настійно наголошуючи, що вона не додає в атмосферу вуглекислого газу чи метану.

Не заперечуючи власне цього факту, зазначимо, що будь-яка (навіть сонячна!) енергетика забруднює довкілля. Кожна країна, вибираючи спосіб енергетичного забезпечення, повинна врахувати всі викиди та їх вплив на довкілля, а не тільки «парникові» гази.

X

Вхід

Завантажую...