Вона трапилася 29 вересня 1957 р. на Південному Уралі в не позначеному на жодній радянській карті таємному місті “Челябінськ40”, де за кількома рядами колючого дроту радіохімічний завод виділяв з уранових стержнів ядерну вибухівку плутоній. Для його відділення стержні розчиняли у кислотах, а в кінці процесу лишалась дуже радіоактивна рідина з чималим вмістом вибухонебезпечних солей натрію. Цю небезпечну суміш зливали в заглиблені в землю особливі цистерни з нержавіючої сталі з системою охолодження і метрової товщини важенними бетонними кришками. Іонізуюче випромінювання, розкладаючи воду, утворювало над рідиною вибухонебезпечну суміш повітря з воднем. Тому автоматика постійно контролювала склад газів. Під впливом того ж таки випромінювання непристосовані до незвичайних умов роботи стандартні прилади й кабелі вийшли з ладу.
Факт згаданого на початку вибуху, його причини і наслідки уряд СРСР та радянські вчені учасники численних міжнародних конференцій заперечували аж 33 роки! В оприлюднених заявах (1989-1990 pp.) чимало суперечностей, тому фахівці вважають, що більшість деталей вибуху, його причини і сила лишаються майже невідомими.
Незаперечно те, що 150тонну бетонну кришку вибух відкинув на десятки метрів, шибки повилітали в радіусі кількох кілометрів, радіоактивний вміст цистерни частково злетів на висоту 1 км, а рештки були розсипані навколо. Чи підірвалися сусідні цистерни (всього їх було кілька десятків) досі невідомо. Вважають, що початком був слабкий вибух водню в повітрі, кінцем вторинний вибух сотень тонн солей натрію в цистерні (цистернах). Десятки (сотні?) мільйонів кюрі складної суміші ізотопів (за винятком кількох, вона схожа на “чорнобильську”) почали посипати ліси, поля і села. Просто дивом майже прямолінійна смуга “сліду” не перетнула жодного міста й трохи не дотяглася до Тюмені. Густим було забруднення території площею 1000 кМ2, слабшим - понад 20 тис.км кв.
Кількість загиблих невідома, відселено було понад 1000 осіб. Втрати на заводі й вартість усунення аварії невідомі. Звіт про катастрофу, методи ліквідації наслідків, результати дослідження впливу радіації на рослини і тварини були засекречені аж до кінця 80х років. А могли б дуже придатися багатьом фахівцям. Вони були б просто незамінні для всіх тих, хто в 1986 р. Й пізніше мав справу зі значно масштабнішою катастрофою на ЧАЕС.
За кордоном вважають, що вибух “у Киштимі” (найближче до місця подій “відкрите” місто) до 1986 р. був найбільшою у світі катастрофою в ядерній промисловості. Вони зазначають, що відмова від засекречування нещасть у ній унеможливила б і катастрофу на ЧАЕС.

Скрипт каталога ссылок