§ 5.6.5. Земельні та водні ресурси Землі

Ми не розглядатимемо, як більшість авторів, цих двох видів ресурсів окремо. І причиною є не тільки та обставина, що земля без води так само малокорисна, як і вода без землі. Істотнішою є їх нерозривна єдність (на зрошення йде 70% всієї використовуваної людством прісної води), належність до вичерпних, незамінних і майже невідновних ресурсів.

Ситуація з ними вже давно критична у багатьох зонах Землі, що привабили людей надзвичайно сприятливими умовами для ведення сільського господарства. Їх не можна не помітити, якщо бодай побіжно оглянути карту з позначенням густоти людності. 4—5—10 і навіть 20 осіб припадає на один гектар (це квадратна ділянка зі стороною 100 м) у місцях згущень селян у країнах «третього світу». Якщо подумки розташувати 10—20 осіб на цій площі, то легко уявити, що вони без труднощів перемовлятимуться один з одним, бо відстань між ними становитиме всього 25—35 метрів.

І в цих умовах настійливі люди примудряються виростити досить рослин і тварин для життя, звести якусь халупу, одружитися і народити дітей, знайти місце на цю халупу, на стежки й дороги, на школи й лікарні та ін.

Так живе сьогодні приблизно половина людності! І, погодьтеся, можна тільки подивуватися стійкості й працьовитості homo agricolus, бо життя у подібних умовах з покоління у покоління видається майже дивом. Тим, хто хоче ознайомитися з рекордами витривалості людини та її завзятості, радимо відвідати Бангладеш (у минулому — Східна Бенгалія), де вже давно на одного мешканця припадає менше 1000 м2 придатної для сільськогосподарського використання землі.

Карта густоти розселення також переконує нас, що на більшості суходолу або немає, або дуже мало людей. На величезних просторах (навіть материку!) немає і не передбачається у найближчому майбутньому постійного населення.

Може видатися дивним, чому це люди такі «компанійські», що десятками скупчуються на одному гектарі?

Причина, звісно, не в особливостях поведінки. Вона не в тому, що хлібороб не хоче збільшити свої поля, а в тому, що зробити цього практично неможливо.

Земельні ресурси Землі вичерпані до краю.

Хоча формально на кожного землянина (майже 6 млрд осіб) припадає 2,5 га (площа суходолу 15 млрд га), насправді ж (відніміть льодовики, гори, пустелі, болота, солончаки, міста, аеродроми, шосе, стадіони, басейни, туалети... і багато чого ще) для виробництва їжі у 1990 р. зосталося лише 0,28 га, а в 2005 р. буде менше 0,2 га.

Невже з решти 2,3 га немає можливості хоч частину перетворити на городи, поля і луки?

Теоретично така можливість лишається. Однак для її здійснення необхідно для зручних, придатних, але зовсім сухих земель знайти постійне джерело прісної води в умовах, коли до найближчої ріки сотні або й тисячі кілометрів (Сахара, більша частина Австралії, Аравія тощо). До того ж треба створити відведення використаної води, житло і безліч речей, які потрібні людям. Це, звичайно, легше, аніж заселити Марс чи Місяць, але не набагато.

А ви хочете освоювати плато Тассілі з мільйонами малюнків доісторичних людей у центрі Сахари?

Справа навіть не в тому, що люди згодні переселятися лише на краще місце (і, бажано, недалеко від тата й мами), а в тому, що людство не має вільних енергетичних ресурсів для серйозного освоєння пустель, тундри чи схилів гір. Зі сказаного зрозуміло, що людність Землі з великим напруженням, вдаючись до вимушеного масового використання дуже зручних (хоч і вичерпних) носіїв енергії, ледь утримується від небезпеки виникнення масового голоду, підтримуючи хитку рівновагу між збільшенням врожаїв і зростанням своєї чисельності.

На рис. 23 показано етапи збільшення середніх врожаїв зернових у сучасних розвинених країнах Європи. Звернімо увагу на те, що з певного моменту це цілковито пов’язано з додатковими витратами енергії (на обробіток землі, міндобрива, хімічний чи біологічний захист врожаю тощо).

Рис. 23. Динаміка змін середнього врожаю зернових у Західній Європі

Справді, тут пригадується вислів про те, що «за все треба платити». І якщо є чим, то й пустеля поступово перетворюється на квітучий сад.

Типовим прикладом сказаного є невеликі арабські країни на берегах і острівцях південної частини Перської затоки. Відкриття й освоєння останніми роками дуже багатих і зручних для видобування родовищ нафти дало бідним кочівникам і рибалкам таке джерело енергії, що уможливило за двадцять років перетворити згромадження глиняних халабуд на ультрасучасні зручні міста, а пустелю — на поля і городи, продукція яких вже знаходить ринок збуту в Європі.

Наведемо офіційні дані зміни площі оброблюваної землі, що припадає на одного жителя у двох основних групах країн світу (нагадаємо, що в країнах, які розвиваються, проживає значно більше половини землян) (табл. 12).

Таблиця 12. Тенденції зміни площі оброблюваної землі, що припадає на одного жителя
Гру­па країн Площа оброблюваної землі (на 1 чол.), га
1970 р. 1975 р. 1980 р. 1985 р. 1990 р.
Роз­ви­не­ні 0,64 0,61 0,57 0,58 0,56
Що роз­ви­ваю­ться 0,28 0,26 0,24 0,22 0,20

Хоч і в розвинених країнах не всі харчуються однаково, та нелінива і здорова особа має можливість забезпечити собі «свої» 3000 кілокалорій з відповідною кількістю (див. попередній розділ) вітамінів, білків, жирів і вуглеводів. У більшості цих країн, де немає «перебудов», революцій чи інших катаклізмів, фізіологічний мінімум суспільство забезпечує і для інвалідів, хворих, усіх, хто не може (хоч і хоче) працювати.

На жаль, зовсім інша ситуація склалася (і найближчим часом навряд чи поліпшиться) у найзаселеніших і найбідніших країнах світу.

Найавторитетніші всесвітні організації з сумом констатують, що повільно, але невблаганно збільшується кількість постійно голодних людей:

  • 460 000 000 у 1970 р.;
  • 550 000 000 у 1990 р.;
  • 650 000 000 у 2000 р.

Занадто похмурий прогноз на майбутнє. А все тому, що фахівці краще, аніж політики, що мають звичку перед черговими виборами роздавати обіцянки (навіть «гарантії») вирішити основні проблеми населення, знають реальні можливості здійснення бодай невеликого прогресу. Вони вже давно врахували кожний гектар незасіяної території, підрахували кількість тисяч (часто — мільйонів) доларів США, які необхідні для перетворення його на пасовище чи поле. Їм ясно, що для здійснення цього у великих масштабах необхідно, аби всі розвинені країни одночасно відмовилися від виробництва і розповсюдження зброї, рішуче скоротили армії.

Автори розуміють, що це абсолютна фантастика. Недаремно свого часу в усій Європі була популярною весела пісенька: «Як це чудово, бути генералом!» Але нас хвилює таке запитання: «Які ще потрібні докази наближення людства до прірви, щоб політики і генерали спільно взялися рятувати не свої привілеї, а всю Землю?!»

Так само уважно, як за землею, експерти стежать за водою. Чимало спеціалістів зайняті обліком наявності й використання води, її пошуками й видобутком. Де знайти багато солоної — відомо кожному. Значно складніша ситуація з прісною водою. Хоч її набагато менше, ніж солоної чи тієї, що міститься в льодовиках Антарктиди і Гренландії, та все ж вистачило б і полям, і лісам, якби вона рівномірно розподілялася по земній поверхні.

Сказати, що опади розподіляються «нерівномірно» — надто мало. В одних місцях їх практично немає, в інших вони майже неперервні. На півночі Чилі, попри неймовірну близькість Тихого океану (лічені кілометри), люди понад 400 років чекали дощу, а біля підніжжя Південних Гімалаїв у середньому щороку дощі створюють шар води завтовшки майже 10 метрів!

Можна стверджувати, що «щось не так» на Землі, бо 40 тис. км3 щорічних опадів вкрай нерівномірно розподілені не лише для невеликих ділянок, а й для колосальних за розмірами природних зон.

Більш як третина площі суходолу в сухих і пустельних місцях отримує заледве 6% всіх опадів і створює майже непомітні для решти Землі 2% загального об’єму наземних і підземних стоків. На порівняно вузьку приекваторіальну зону виливається стільки ж води, як і на набагато більшу за площею решту суходолу.

Менше десяти держав світу можуть похвалитися тим, що в них стік перевищує 1 тис. км3 води. Разом на них припадає понад 60% земної дощової води. Річні водні ресурси чималих за площею країн (Йорданія, Кувейт та ін.) значно менші від тих, які припадають на один квадратний кілометр території Бангладеш.

Наслідком є величезні відмінності у кількості води, що припадає на одного жителя. Світовим рекордсменом є Сурінам — 2 млн м3 на кожну особу. А от у вже згадуваних Йорданії і Кувейті, а також Сінгапурі, Мальті, Лівії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Бахрейні, Саудівській Аравії та кількох її сусідів кількість води вимірюється не мільйонами кубометрів, а тисячами літрів на одного жителя за весь довгий рік.

У багатьох місцях опади нерівномірно розподілені впродовж року, великі варіації між роками. Часто дощі йдуть тоді, коли вони зовсім не потрібні, викликаючи великі втрати врожаю. У дуже невигідному становищі перебувають ті країни, які отримують річкову воду з території інших країн. Це стосується й України, але ще гірша ситуація в Єгипті, який отримує 99% води з чужих територій. Мають проблеми Сирія, Ірак та чимало інших країн.

Ці проблеми додатково загострюються ще й тому, що згадані країни дуже багато води витрачають на зрошення полів.

Пошуки експертами зв’язку між використанням води і валовим національним продуктом в розрахунку на одного жителя виявилися даремними. Його, на відміну від згаданого вище для енергоспоживання, не існує.

Наведемо дані про ресурси і використання води основними економічними регіонами світу на початку 90-х років XX ст. (табл. 13).

З таблиці випливає, що арабські країни найближчі до повного вичерпання своїх водних ресурсів, а деякі з них вже сягнули цієї межі. Набагато краща ситуація в інших регіонах, хоч і там наведені середні дані не дають жодного уявлення про гостроту водної кризи у широкому поясі на південь від Сахари.

Таблиця 13. Природні ресурси і використання води економічними регіонами
Еко­но­міч­ний ре­гіон Від­нов­лю­ва­ні ре­сур­си, км3 Річне використання води
за­га­льне, км3 на іри­га­цію, % у про­мис­ло­во­сті, % у по­бу­ті, %
Захід­на і Пів­ден­на Єв­ро­па 1800 250 36 47 17
Схід­на Єв­ро­па і ко­лиш­ній СРСР 5200 430 63 29 8
США і Ка­на­да 5560 503 39 49 12
Ла­тин­ська Аме­ри­ка 11450 185 78 9 13
Араб­ські краї­ни ра­зом 590 220 90 3 7
Аф­ри­ка (без араб­ських країн) 3930 57 78 4 18
Індій­ський суб­кон­ти­нент 7550 750 93 3 4
Ки­тай з обо­ма Ко­рея­ми 2750 460 86 7 7
Япо­нія і 4 но­вих «дра­ко­ни» 640 130 53 29 18
Авст­ра­лія і Океа­нія 840 20 70 8 22
Ра­зом 40310 3005  

Населення цих місць повинно витрачати години, аби добратися до джерела неякісної питної води і принести її рідним. У багатьох місцевостях використання деревини на паливо набагато перевищує річний її приріст. Щороку Сахара з допомогою людей відвойовує кількакілометрової ширини смугу, відтісняючи їх ближче до екватора.

Позірне «благополуччя» країн екс-СРСР створює лише середня цифра, забезпечена повноводними північними і сибірськими ріками. А пригадайте країни Центральної Азії, яким більшовики залишили всихаючий Арал, змілілі ріки і величезні озера-колектори з отруєною пестицидами і дефоліантами водою.

Згідно з аналізами експертів, найближчими роками водна криза досягне за гостротою земельної (чи перевершить її) лише у поодиноких країнах. Для решти вона трансформується не так у відсутність води, як скоріше у її забруднення і непридатність для використання.

На жаль, до таких бідолах належить й Україна. Детально про це йтиметься у розд. 7.

X

Вхід

Завантажую...